Рівно місяць, як життя кожного без виключення українця (не тільки 40 мільйонів, які територіально тут, із нами, «від Сяну до Дону» (з пісні слів не викинеш)), а й кілька десятків мільйонів тих, хто у близькому чи далекому закордонні – змінилось докорінно, змінилось безповоротно. Змінилось безповоротно у бік Європи, у бік США, у бік цивілізованого світу.
Здається, навіть найбільш затяті адепти «руzкого міра», нарешті, протверезіли та почали займати своє місце на фронті. А фронт у нас величезний, і зараз йдеться не лише про автомати, вже легендарні Джавеліни чи Стінгери. Корисним можна бути і в іншому: хтось плете маскувальні сітки, інші цілодобово готують смаколики на передову, хтось шиє бронежилети та «розгрузки», інші – безкоштовно надають вимушеним переселенцям дах над головою, пише “Чортків.Сіті”.
Ця історія – саме про таких людей. Про весь колектив Чортківського фахового медичного коледжу та їхнього директора пана Любомира Білика. Разом вони створили чи не найкращі на Тернопільщині умови для тимчасового проживання вимушених переселенців у гуртожитку медколеджу. Тепер про все – по-порядку і детальніше.
Директор Чортківського фахового медичного коледжу Любомир Білик
Як розповідає директор Чортківського фахового медичного коледжу пан Любомир Білик, щойно дізнався про початок повномасштабної війни росії проти України, почав думати, чим він разом із колективом коледжу можуть бути корисними. Спершу започаткували курси з надання правильної домедичної допомоги якраз в таких екстремальних воєнних умовах, які проводили тричі на день п’ять разів на тиждень. А далі, бачачи масштаби війни і розуміючи, що люди і з півночі, і з півдня, і зі сходу України шукатимуть прихистку тут, на заході, почали готувати гуртожиток коледжу до приїзду вимушених переселенців.
Автору цих рядків неодноразово випадала нагода побувати у гуртожитку медичного коледжу Чорткова ще задовго до війни, тож рівень комфорту, у якому живуть та навчаються майбутні медики – особисто для мене не новинка. Втім, і цього разу, прийшовши на своєрідну «ревізію», аби глянути, як у гуртожитку приймають людей, котрі через амбіції московського карлика змушені були тимчасово залишити свій дім – команда медколеджу направду здивувала!
Підходячи до гуртожитку, ще здалека помітно, що він зараз заселений щедро: всі можливі паркомісця зайняті автівками. Заходимо всередину – зліва чути дитячий сміх, праворуч – очевидно, хтось приймає душ, а на кухні точно хтось чаклує, бо запах так і манить. Як розповідає комендант гуртожитку пан Сергій Боднарюк, станом на 21 березня у гуртожитку живе 172 людини, серед них 48 діток. А за весь час у гуртожитку знайшли прихисток вже понад 300 людей! Географія широчезна, фактично з усіх областей, де ступила нога окупанта – Житомирщина, Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Донеччина, Луганщина і так далі.
Підходячи до гуртожитку, ще здалека помітно, що він зараз заселений щедро: всі можливі паркомісця зайняті автівками. Заходимо всередину – зліва чути дитячий сміх, праворуч – очевидно, хтось приймає душ, а на кухні точно хтось чаклує, бо запах так і манить. Як розповідає комендант гуртожитку пан Сергій Боднарюк, станом на 21 березня у гуртожитку живе 172 людини, серед них 48 діток. А за весь час у гуртожитку знайшли прихисток вже понад 300 людей! Географія широчезна, фактично з усіх областей, де ступила нога окупанта – Житомирщина, Київщина, Чернігівщина, Сумщина, Донеччина, Луганщина і так далі.
Так от, про 48 діток. Їм тут теж є чим зайнятись! Щодня на 4-5 годин приходять викладачі із коледжу та з користю проводять час з дітками: грають у розвивальні ігри, співають, танцюють. Своєрідний дитячий садок прямо у гуртожитку, адже і батькам вряди-годи необхідно відлучитись, елементарно придбати продукти та інші речі першої необхідності.
Не забули і про дітей шкільного віку. У гуртожитку є комп’ютерний клас із доступом до інтернету, тож дистанційне навчання – ніхто не відміняв. Зауважимо, що у школах Чортківської громади вже навчається понад 130 діток з інших регіонів України. До слова, у гуртожитку проживає вчителька молодших класів із міста Суми, яка щоденно сумлінно «від дзвінка до дзвінка» виходить на зв’язок зі своїми дітками та навчає їх!
Зауважимо, що ВСІ ВИМУШЕНІ ПЕРЕСЕЛЕНЦІ проживають у гуртожитку абсолютно безкоштовно. Як розповів Чортківський міський голова Володимир Шматько, на цьому наполіг особисто директор коледжу. «У міській раді в нас працює цілодобовий оперативний штаб, ми в будь-який час готові прийняти людей, котрі тікають від війни. Спершу їх реєструємо, а потім пропонуємо різні варіанти проживання, у тому числі – гуртожиток медколеджу».
Гуртожитків такого рівня направду небагато в Україні: є абсолютно усі зручності. Холодна та гаряча вода, чоловічі та жіночі душові, кімнати гігієни, туалети, кухні у кожному блоці, пральня. У кожній кімнаті – ліжка з ортопедичними матрацами, тумбочки, шафи для одягу. У кімнатах тепло та світло. До слова, весь постільний комплект у гуртожитку теж дають – чистенький та навіть попрасований! На вулиці – місце для сушки одягу, розконсервовують у зв’язку з потеплінням колодязь із джерельною водою, зрештою – збоку річка, неймовірна природа, де тихо, красиво та спокійно. Власне те, що треба для людей, котрі ще вчора тікали з-під обстрілів «Градів», «Точок-У» та інших «Калібрів»…
Як розповів директор коледжу Любомир Білик, працівники установи роблять все можливе, щоб вимушені переселенці відчули себе в гуртожитку як вдома. Приносять весь необхідний посуд, речі. Ніколи не відмовляють у допомозі, адже людям банально слід підказати, де можна купити продукти, де перукарня, де медичні заклади тощо.
Окрім того, для жителів гуртожитку надаються консультації з медичних питань фахівцями коледжу (терапевт, педіатр) з понеділка по четвер з 15 до 16 год. Спеціалісти оглядають тих, хто цього потребує та вирішують, як діяти далі. У випадку потреби направляють до вузькопрофільних фахівців Чортківської центральної міської лікарні. З будь-яких інших питань можна цілодобово звертатись до чергового по гуртожитку, відповідь отримають точно усі!
Прямуємо далі із екскурсією, йдемо на запах чогось смачного. На кухні порається Настя із Дніпра. Розповідає, що про Чортків дізналась від свого колеги, він місцевий, працювала із ним там, вдома. На запитання, як їй тут живеться, відповідає дуже лаконічно, але промовисто, посміхаючись: «Як вдома!».
Як каже комендант гуртожитку, стараються селити лише сім’ями, щоб люди не відчували дискомфорту. Та і «блоки» не «забивають» вщент, розселюють так, щоб всім було зручно, щоб не було черг на ті ж кухню чи вбиральню.
Не забули в гуртожитку і про безпеку, звичайно. У них є повністю обладнане велике бомбосховище. Там розмістили понад 100 крісел, зробили і лежачі місця, підключили телевізор, навіть встановили дитячий біотуалет! Погодьтесь, дрібниця, але наскільки важлива. Дрібниця, якою дорожить Людина.
Словом, ось так. Ось так приймають вимушених переселенців у гуртожитку Чортківського фахового медичного коледжу. Приймають, як вдома. Принаймні тут точно роблять для цього все можливе. Адже самопожертва – це ж найвищий прояв любові, правда?…
P.S. Ну, і зовсім на завершення. Не падайте духом! Вірте, моліться, працюйте та боріться! Кожна добра справа – це маленький крок до перемоги. До великої перемоги великого українського народу. Слава Україні! Героям слава!
Тарас Заяць, член Національної спілки журналістів України
