“Приїхавши на запрошення громадськості в Гончарівку потрапив на обговорення питання розміщення на території рекреаційної зони біля ставка та можливого будівництва частини цегельні там же, впритул до того самого ставка. На ту саму ділянку претендують дві сторони – жителі села та родичі місцевого чиновника. Сьогодні там пустка. На пустирі – дерева та чагарники набагато вищі за людину. Збори непросто описати, тому викладу окремими тезами.
– Обговорення було гаряче, адже майна для виробництва цегли в селі немає вже кілька десятиліть. Не витримав колишній держгосп, як і тисячі інших колективних та державних підприємств ринкових відносин. Майно ж цегельні, як частини колишнього дежгоспу, розтягнули, як все що криво лежало (так вже ведеться в Україні). На зборах дійшло до того, що говорили про те, хто і які мотори знімав, кому потім їх продав, куди пішла бляха… Згадали все..
– Говорилось різне… І про природоохоронну зону ставка. І про дозвіл ради на створення рекреаційної зони. І про нібито попередній намір продати інше майно поруч, але без наміру створювати цегельню, бо без додаткової землі гірше продасться. Місцями доходило до сварки. Чому від 2005 року нічого не зроблено, яке ж виробництво планують? Де ж майно цегельні? На питання про бізнес-план, про те скільки ж людей планує працевлаштувати (10, 20 чи 50) спочатку відповіді взагалі не було. Потім, власник паперів на майно від 2005 року, сказав, що має працювати 15 осіб.
– Жителі села вже не перший рік доглядали став та береги, показували зошит із десятками прізвищ та сотнями гривень проти кожного (хто, скільки здавав в попередні роки на благоустрій території біля ставка). На наступний тиждень запланована чергова толока, бо виросла трава.
– Інша сторона доводила свою позицію документами на майно від 2005 року. Майна ж цегельні, для якої просять землю, найти не вдалося. Кажуть має бути. Може погано шукали. Хай би було, але чому ж тоді за нього роками не платили податків, за землю оренду в сільську раду теж, тому й самого договору оренди землі під т.зв. нерухомим майном в сільській раді не виявили.
– Кожному зрозуміло, що виробництво та робочі місця це священна корова місцевої економіки, тому що це – зайнятість, податки, соціальний захист, розвиток та віра в завтрашній день. Проте, жителі села, в тому числі колишні працівники держгоспу, які ж самі працювали на виробництві цегли, добре розуміючи виробничий процес та ефект від виробництва для села, враховуючи, що ж реально зроблено з 2005 року твердо пропонували відступити від ставка – позаду є ще кілька гектарів (власник документів на т.зв. майно претендує на пів гектара), а прибережну рекреаційну зону залишити людям.
Зваживши «За» і «Проти» прийнято рішення захистити інтереси сторони, яка бореться за рекреаційну зону. Всім місця вистачить. Міні-цегельню на 15 чоловік є де будувати і останніх 18 років також було де”, — написав він у
повідомленні. 