На сам Великдень, 2 травня, в селі Глещава на Теребовлянщині сталося непоправне — від удару ножем загинув 23-річний Володимир Воробець із сусіднього села Іванівка.
Потерпілий стік кров’ю, лікарі швидкої лише констатували смерть. Мешканці Іванівської громади приголомшені страшною подією, пише Нова Тернопільська газета.
Про обох хлопців у селах відгукуються позитивно. Розповідають, що Володимир із друзями прийшов на дискотеку до Глещави. Там виник конфлікт із 24-річним ветераном АТО, що переріс у бійку. Володимирові добряче дісталося — розбили ніс та губу, тож він разом із друзями пішов з’ясовувати. “З’ясовування” завершилося трагедією.
Наразі порушили кримінальне провадження за статтею 118 ККУ — умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. 4 травня мешканця Іванівки поховали, з ним прощалося все село, прийшло багато молоді. Дізнавшись про смерть сина, з-за кордону із заробітків терміново прилетів його батько. Від важкого горя ледве трималися в день похорону мама і сестра вбитого Тетяна…
— Важко передати, що нині переживають рідні Володі, та й наші села. Це дуже гарна віруюча сім’я. Все, мабуть, сталося через «гарячі» молоді голови — зачепили одні одних, не стримались, — зітхає мешканка Глещави пані Марія. – Поранений хлопець вийняв ножа, пройшов ще кілька кроків, впав. За якихось 10-15 хвилин стік кров’ю… Один друг рятував його, спиняв кровотечу, інші — повтікали. Зупинив проїжджу легківку, попросив підвезти назустріч швидкій допомозі. Але було вже пізно, лікарі лише констатували смерть. Дуже шкода…
15 червня Володі би виповнилося 24. Учасник АТО був два роки на війні, ніс службу в десантних військах, не вживає алкоголю. Невже двоє молодих хлопців не могли мирно порозумітися?..
Володимир Воробець був приватним підприємцем, займався транспортними перевезеннями вантажів у службі доставки «Делівері». Навчався в Іванівській школі, закінчив Львівський ліцей ім. Героїв Крут, Тернопільський національний економічний університет. Грав у місцевій футбольній команді.
— Дивився на портрет Володі на похороні і не міг повірити, що його вже нема… — зітхає представник футбольної команди «Іванівка» Степан Вербовецький. — Хлопець грав за місцеву футбольну команду, був гарним захисником. Його хотіли бачити в своїх командах тренери з Чортківщини, Гусятинщини, Теребовлянщини. Володимир товаришував з моїм сином, разом грали у футбол. Мій син тепер за кордоном, почув страшну звістку — не міг заспокоїтись. Я тренував хлопців, тому добре знаю їх. Володя був надзвичайно відповідальним, спокійним, неконфліктним, це підтвердить будь-хто із села. Бувало, він своїм бусом підвозив на гру нашу команду в інші населені пункти. Завжди веселий, вмів доречно пожартувати. Досі перед очима його добра усмішка… Висловлюю щирі співчуття його рідним. Хай Бог дає їм сил пережити таке важке горе, непоправну втрату.
