У колекції давніх українських кожухів, яка зберігається в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, знайшли експонат-старожил, якому вже минуло не менше ніж 140 років.
Як пише Укрінформ, попри такий великий вік, цей зразок традиційного верхнього одягу нашого народу досі має добротний вигляд. Шви зберегли свою міцність, вовна – якість, а вишиті елементи – колір.
Завідувачка сектору відділу фондів музею Галина Завіша розповіла, що цей кожух навіть має власний “паспорт” – інвентарну картку експоната, де зафіксовано всі відомі дані про нього. В описі зазначено таке: “Кожух довгополий, приталений, із невеликим комірцем, білий. Комірець на грудях прошитий. Краї зубчасті. Довгі поли кожуха ззаду зібрані у збірки на поясі. Внутрішні кишені вертикальні, обшиті хутром”.
За словами істориків, нижні поли і рукави теж мають хутряне обшиття, оскільки це додавало певної святковості українському кожуху. Ба більше, таке оздоблення робилося не лише, аби верхній одяг був теплішим, але й для краси. Традиція обшивати комір, рукави та всі краї кожухів виникла у східних слов’ян ще за часів Київської Русі.
Цікаво, що святковість кожуха визначалася не лише декором, а й його кроєм. Наприклад, лінії сполучення деталей ніколи не приховувались, а використовувались як особливий елемент прикраси. Так, туди часто вставляли ремінець чи кольорову смужку сукна.
Відомо, що найстаріший кожух із колекції Тернопільського обласного краєзнавчого музею було передано туди 1979 року з Теребовлі, він належав родині Левицьких.
“Він передавався із покоління в покоління як сімейна реліквія чи придане. Власне, наприкінці 1970-х років оцей 140-річний кожух і передала нам на зберігання його власниця з Теребовлі, пані Євгенія Левицька”, – зазначила завідувачка сектору відділу фондів музею.
