Василь Дуль із села Чумалі Збаразького району загинув в аварії 2 грудня 2020-го року. ДТП сталася неподалік Тернополя, біля повороту на село Байківці.
В автівку чоловіка в’їхала фура із зустрічної смуги. За кілька секунд до того поруч зіткнулися ще два легкові автомобілі. Така масштабна аварія за участю чотирьох транспортних засобів призвела до непоправного. Нині слідчі встановлюють, що стало причиною аварійної ситуації. 26 лютого цього року Василеві мало б виповнитися 30 років, пише Нова Тернопільська газета
Його життя обірвалося на місці аварії. У фатальний момент із ним в автівці була дружина Віра. Велике диво, що жінці вдалося вижити, адже їхній автомобіль «Skoda» з усіх боків зім’яло. Того ранку Василь і Віра їхали на роботу до обласного центру. Дружині залишалося ще кілька днів до декретної відпустки.
Подружжя очікувало народження синочка. 11 лютого на світ з’явився Артемко, але вже без батька… Віра залишилася сама з двома синами.
«Раптово на нас навскіс понеслася фура» Ділянка дороги, де сталася аварія, має три смуги. Василь їхав у напрямку Тернополя крайньою правою смугою. Далеко перед ними в сусідній смузі в тому ж напрямку рухались два автомобілі — Toyota і Peugeot. Вантажівка DAF їхала зустрічною смугою. Toyota хотіла повернути на Байківці, їй потрібно було перетнути зустрічну смугу. Та раптом у неї врізалось Peugeot, що прямувало за нею. А ось зустрічну вантажівку понесло на авто Василя… За кермом Toyota була водійка, яка, наскільки відомо, працює дитячим лікарем. Peugeot керував 36- річний мешканець села Добриводи. З ним в автівці був пасажир. Водій вантажівки DAF — із Хмельницького. — Мій чоловік загинув, інші учасники аварії вижили, — каже Віра Дуль. — Вантажівка буквально розчавила наше авто… Василь отримав травми несумісні з життям. Прикро і боляче, адже він не порушив правил дорожнього руху. Утікати від фури не було куди — праворуч відбійник. Наше авто затиснуло…
Це була середа, 2 грудня. Мені ще залишався тиждень до декретної відпустки.
Ми, як і щоранку, тоді їхали від мене з дому, з Чернихівців, на роботу до Тернополя. Я — бухгалтер у компанії, яка займається міжнародними перевезеннями, Василь працював на фірмі, що продає автозапчастини до вантажних автомобілів. До обласного центру нам залишалося якихось 10 кілометрів, 10 хвилин їзди, але в одну мить сталося страшне… Ми минули міст, рушили на підйом і побачили, як збоку зіткнулися Toyota і Peugeot. На нашій смузі не було жодної перешкоди. Та раптово навскіс через одну смугу на нас понеслася величезна фура… Не знаю, чому так сталося… Я бачила аварію на власні очі. Водійка Toyota повертала з головної дороги на другорядну — на Байківці. Peugeot в’їхало в Toyotа, відскочило від фури. Вантажівка почала маневрувати. Ми не могли подумати, що фура рушить на нас. Назад нам не було куди втікати, вбік — теж. Момент удару пам’ятаю, а далі я знепритомніла. У швидкій на місці аварії разом зі мною був водій фури, хоч я тоді ще не знала, хто той чоловік. Йому кололи заспокійливі ліки.
«Винуватець аварії має відповісти за смерть»
У Віри діагностували струс головного мозку, крововилив, численні забої. Близько двох тижнів жінка лежала в лікарні. Рідні та медики хвилювалися як за її здоров’я, так і за малюка, якого вона виношувала. Травмувався під час аварії і водій Peugeot, інші водії і пасажир не отримали сильних ушкоджень. — Василь опинився під пресом, все тіло було понівечене… — ледве стримує сльози Віра. — Удар припав на його бік. З автівки нічого не залишилося — всю зім’яло. Кажуть, що якби хтось був на задньому сидінні, то теж би загинув. Усі дивуються, як я вижила. Моє місце вціліло. Ангел-охоронець вберіг нас із сином… 5 грудня Василя поховали. Невдовзі до мами чоловіка залефонував водій Peugeot, який із сусіднього села біля Чумалів. Поспівчував, поцікавився, як моє здоров’я. «Я теж постраждав…» — ніби виправдовувався. Більше не телефонував. Не знаю, що скаже слідство, але якби той водій не мчав, то, думаю, не стукнув би автомобіль Toyota, який стояв і пропускав транспорт на зустрічній смузі, щоб повернути. Інші водії не цікавились, що з нами після аварії. Будемо добиватися, щоб винуватця чи винуватців загибелі мого чоловіка покарали. Експерти мають сказати, хто з учасників руху створив аварійну ситуацію. Того ранку не було ні снігу, ні дощу, ні туману, дорога — суха, видимість — добра. Якби водії їхали за правилами, не перевищили швидкість, то нічого б не сталося. Звісно, кожен із водіїв захоче вийти сухим із води, адже винуватцю «світить» тюрма. Чекаємо завершення розслідування, оголошення підозри… Для мене загибель Василя — втрата на все життя… Він так і не побачив нашого синочка, якого дуже чекав.
Старший син назвав меншенького Артемком — так і охрестили. Тепер я вдома з малюком, працюю дистанційно, щоб щось підзаробити, бо залишилась сама з дітьми. Чоловік абсолютно не відчував, що щось може статися, був радісний того дня, мав багато планів, турбувався за нас. Після аварії я дуже хвилювалася, чи дитина народиться здорова, бо ж ми перенесли і стрес, і удар, але лікарі кажуть, що все добре. Важко мені на душі — там болюча рана… Добре, що мене підтримують нині тато і сестра, а також чоловікові батьки. Про те, на якому етапі розслідування аварії, «НОВА…» запитала адвоката потерпілих Бориса Шкільняка.
Підписуйтеся на наш телеграм-канал “Тернопільські новини 24/7”
