Сказати, що після фінішу змішаної естафети, в якій українська команда посіла четверте місце, Олена Підгрушна була розчарованою – це не сказати нічого. Але все ж погодилась на коментар для офіційного сайту ФБУ, в якому розповіла досить скандальні подробиці останнього етапу гонки.
– (Не вагаючись) Злість. У всьому своєму прояві.
– Неочікувано…
– Для початку хочу пояснити, чому в мене було три додаткових патрони на стійці. Там не було нічого подібного на хвилювання чи мандраж. Просто коли я стала на килимок, то починаючи з другого пострілу в мене сильно почала тремтіти нога. Звісно, це якась абсолютно безконтрольна реакція організму – чи то на навантаження, чи на гори, не знаю. Припустилась двох промахів, і цей тремор все збільшувався, тому коли потягнулась за додатковими патронами, довелось перенести вагу більше на ліву ногу, а праву майже виключити зі стійки. І я насправді рада, що закрила трьома додатковими, а не пішла на штрафне коло. Чому так сталось, я дійсно не розумію, тому що на останнє коло в мене також вистачало сил – могла боротись.
І власне коли почалась боротьба на останньому колі, то я на основному підйомі досить близько підібралась до шведки, і на спуск я, по суті, вже йшла їй в спину. Лижі працювали дуже добре, і я розуміла, що можу боротись і навіть обходити її.
Коли пішла друга половина кола, я почала обходити Еберг по правому боку траси. Але вона, побачивши мене праворуч, почала зміщуватись в сторону, виштовхуючи мене в «свіжак» (свіжий, невкатаний сніг – прим. Є.Т.), а іноді навіть в кущі. Те, що я кричала «Хоп, хоп!», не мало жодної реакції, і щойно вона бачила, що я її обганяю, то просто підрізала – так було кілька разів. Це – абсолютно неспортивна поведінка, і, відверто кажучи, за двадцять років в спорті, я таку наглість і хамство бачила вперше.
Після того на останній підйом я вже пішла за нею, потім на спуск, лижі чудово котили, і навіть не зважаючи на те, що я знов вийшла в свіжак, почала шведку обганяти, фактично вирівнялась, і в цей момент вона просто почала переставляти лижі поміж моїх! Я мало не впала, і, зрозуміло, що рух був заблокований. Виходячи на фініш, я вже намагалась обійти то справа, то зліва, але історія повторювалась знов і знов: вона зміщувалась то правіше, то лівіше, повністю перекриваючи будь-які мої маневри. Повторюсь, це – абсолютно неприпустима поведінка в спорті, і я вважаю, що таких спортсменів потрібно покарати.
– А зазвичай як відбувається боротьба на трасі? Фінішна пряма – то окрема справа, а які правила на дистанції?
– Раніше було таке правило, що коли спортсмен позаду кричить тобі «Хоп!», ти маєш зміститись і дати можливість себе обійти. Зараз, як мені сказали сьогодні, це правило вже відсутнє, але якщо спортсмен ось так внаглу не дає можливості їхати супернику, це є порушення. Я була абсолютно шокована після фінішу, та й навіть зараз злість аж до того, що руки трусяться. Напевно, добре, що я не бачила Еберг після фінішу і що не знаю англійську в достатній мірі, аби висловити все, що було на серці на даний момент.
Можна сказати, що це – лише емоції від втраченої медалі. Але я повністю відповідаю за свої слова. На трасі є камери, і навіть якщо ці моменти не потрапили в трансляцію, все це можна побачити при перегляді відеозапису.
– Можливо, в такій конфліктній ситуації мав сенс протест?
– Так, думаю, що мав сенс. Більше того, якби так вчинила я, то ми б ще не доїхали до фінішу, а мене б вже дискваліфікували, або покарали іншим чином. Але в нас вийшов такий збіг обставин, що в фінішному містечку не було тренерів, а поки я дійшла до нашої кабінки на стадіоні, розпочалось вже зібрання журі, членом якого був Юрай Санітра. А Юрай – єдина людина в нашій делегації, в компетенції якої подавати протести. Тому ми, власне, просто не встигли це зробити – забракло якихось лічених хвилин…
– А тренери по трасі бачили поведінку шведки?
– Так, бачили всі!
– Я маю на увазі, тренери нашої команди, які б могли по рації повідомити Юрая?
– Ну тут я не впевнена, на яких саме ділянках стояли наші тренери, і чи потрапили ці епізоди саме в поле їх зору. Але камери є всюди, і мої слова легко перевірити.
– Лєна, ну ось ця злість – це привід ще більше зібратись на наступні гонки, зокрема на спринт?
– Чесно кажучи, зараз я не можу думати про наступні гонки. Наразі головне – заспокоїтись.
– В будь-якому разі, підтримка вболівальників і команди в тебе є, і я впевнений, що в наступних гонках ми обов’язково будемо боротись за медалі.
This website uses cookies.
