На Тернопільщині є чоловік з жінкою, які ще з 1994 року живуть у приміщенні синагоги (ФОТО)

В приміщенні синагоги з 1994 року живе подружжя Стефинів зі Скали-Подільської.

Вже за рік будівлі буде – сто років. Раніше над круглими вікнами на домі був напис – Beth-Am, зірка Давида і той же напис, продубльований івритом. До Другої світової це була одна із синагог Скали-Подільської. За незалежної України у ній виросли діти Стефиних, тепер підростають онуки, пише “Терміново“.

До Скали-Подільської родина Стефиних перебралася в 1991 році. Чоловік пані Валентини – місцевий, його батьки жили в селі Залісся неподалік. Однак після закінчення педагогічного університету його відрядили аж на Дніпропетровщину. Там, у Зайцевській школі, вони й познайомилися. Він – вчитель фізики, вона – біології. Одружилися, народили двох дітей, отримали квартиру. Аби за кілька років переїхати.

– На Дніпропетровщині нам гарно жилося, як вареники в маслі купалися, – розповідає пані Валентина, згадуючи хорошу квартиру, яку залишили. – Але захворів батько чоловіка, тож вирішили перебратися сюди, аби піклуватися.

Коли їхали, сподівалися на аналогічне житло.

– Раніше був такий закон: тобі дають довідку, що ти відшкодував державі, і на новому місці мали дати рівноцінну компенсацію, – пояснює підстави для таких очікувань Валентина Стефина.

1

Але сім’я приїхала в такий рік, коли після розпаду Союзу важко було зрозуміти, хто і на що має право. Тож “рівноцінною” виявилася невеличка кімнатка в гуртожитку. Там і оселилося подружжя з двома синами. І з надією. Що незабаром житло все ж знайдеться.

На щастя, з роботою справи були кращі: місце для вчителя фізики знайшлося у самій Скалі, а пані Валентину чекала зміна спеціалізації – її покликали в позашкільний заклад “Дитячий парк”, де вона працює донині директоркою. Натомість житлове питання розтягнулося майже на три роки.

Святий Миколай і різні традиції

Поки чекали на обіцяне житло, Валентина Стефина вчила історію міста і місцеві традиції. Здавалося б, одна країна: а звичаї все ж відрізняються.

– На перше свято Миколая дали мені завдання: пошити костюм святого. Але це на Західній Україні це свято вже було поширеним і знаним. Я ж не знала навіть, чи це правильно і чи це не гріх – перевдягати школяра на святого? Але треба то треба. З образка вбрання я ще змалювала і пошила. А що із шапкою робити? Пішла до священника місцевого за порадою. Навіть хотіла спитати, чи він не позичить мені своєї, – сміється пані Валентина.

Отець свого головного убору, звісно ж, не позичив, але про перевдягання на святого заспокоїв: може, це й інша традиція, але якщо це на добро, то про сумніви немає й мови.

А в 1994 році родина Стефиних все ж отримала житло. Про те, що це колишня синагога, пані Валентина вже знала. Історію містечка вивчила за ці роки добре, орієнтувалася, де і що було колись. На основі зібраних даних навіть проводила екскурсії для школярів, які приїздили в Скалу.

2

– Біля будівлі синагоги теж бувала не раз. Дивилася на ті старі вікна, на фасад, – поринає в спогади пані Валентина. – Мене все непокоїло, як то так: під час війни стільки будинків зруйнували, а цей вистояв..?

У 1921 році синагогу збудували сіоністи – представники національного руху за об’єднання і відродження єврейського народу на його історичній батьківщині. Дивом вціліла під час бомбардувань війни, синагога вистояла і в часи Радянського Союзу, не стала ні руїною, ні понищеним складським приміщенням, як то часто траплялося з культовими спорудами. Щоб в 90-х “Народний дім” став просто домом. Спершу для чотирьох родин, а згодом – для кількох поколінь однієї.

– Я дуже хотіла потрапити досередини, – зізнається Валентина Стефина. – Цікаво було, що ж там є.

3

Уявляла велике приміщення, просторі кімнати. Але від того, що там було раніше, залишилося лише горище, та й то воно вже було перероблене до невпізнаваності, а всюди лежало будівельне сміття. Оббитий тиньк і безліч шарів фарби, якою обросли стіни за Союзу, просто знесли на горище. Може, працівники полінилися винести сміття, може, в такий спосіб хотіли утеплити.

Двоповерхову будівлю розділили на чотири “квартири”. Комунальники наново зробили перекриття даху, для цього познімали старі балки. Нові вже за якийсь час почали прогинатися.

– Дехто казав, що на горищі свого часу був ледь не спортзал. Не знаю, чи справді так, але місця для цього там є вдосталь, і дах так зроблений – куполоподібно, як колись, – зауважує Валентина Стефина.

4

З часом із чотирьох родин хтось перебрався доживати віку до родичів, хтось помер, хтось вирішив переїхати. У Стефиних росли сини. Ось уже й один школу закінчив, а там і другий. А тоді й університети. Родина росла. Потрібно було більше житло. Але з синагогою зрослися. Тож поки одні мешканці синагоги покидали її заради інших стін чи світів, Стефини залишалися. Спершу викупили сусідню квартиру на другому поверсі. Потім, позичивши грошей, і весь перший. Тепер на другому поверсі живуть пані Валентина з чоловіком, а на першому – один із синів з родиною.

Студенти, делегації та мрії Кілька років тому на горищі екссинагоги десь із тиждень працювали студентки з Німеччини. Пані Валентина каже: цікавилися не так історією споруди, як із чого саме вона побудована, технологією, будматеріалами.

– Ми їх туди пускали, а самі навіть не заходили. Студентки привезли спеціальну техніку. Казали, треба, щоб навіть протягів ніде не було, щоб уникнути неточностей, – описує особливості дослідження жінка.

На питанн, може, студентки шукали якісь скарби чи залишені кимось речі пані Валентина відмахується – не бачила там скарбів. Розповідає: коли приміщення переплановували під житлове, воно десь із пів року стояло відчиненим навстіж. Тож навіть якщо щось десь і було, то його винесли. Лише одну важливу річ пригадує пані Валентина і шкодує за нею досі – стару праску, таку, яку потрібно було спершу нагрівати на вогні, а тоді нею прасувати. На Західній Україні такі називають на польську манеру – желізком. Але те желізко зникло задовго до студенток. Ще як тільки заселялися родини.

– Віддала би ту праску в музей, а так… пішло десь на металобрухт, – скрушно зітхає жінка. – А ще часто приїздять делегації єврейські. Спершу стояли мовчки під вікнами, дивилися. Я й кажу: “Хочете, я вас пущу”.

5

Хотіли. Зайшли. Дивилися. Але їх зустрічало таке ж розчарування, що й пані Валентину. Жодного оздоблення. Навіть вікна, і ті вже були іншими.

– Коли заїхали, самим було цікаво, чи зберігся хоч якийсь розпис на стінах, – зізнається Валентина Стефина. – Зняли зо три шари старої фарби. Дійшли до блідо-рожевого кольору, який аж всотався в стіну. Може, це і був той первинний. Але жодних розписів не бачили… Єдине, що залишилося від старої будівлі, це металеві елементи, які тримають дах, водостічні труби, залізні решітки на круглих віконцях горища і двері.

Однак, чи ті двері – таки від синагоги, є сумніви. На довоєнній світлині двері – інші. Ті, які Стефини застали в 90-х, – теж старі, їх видає так звана холодна ковка – елемент як мінімум 30-х років. Але сама деревина з часом зіпсувалася. А викинути ковані частини Стефини не наважилися. Тому, коли робили огорожу довкола будинку, коване добро стало частиною хвіртки.

6

Пані Валентина каже: якби була підтримка, вони би хотіли відреставрувати фасад, з радістю повернули б і шестикутну зірку – Маген Давид, який саме сіоністи першими почали використовувати як свій символ. Але наразі у міста на це немає коштів. Хоча туризм у Скалі за останні роки набув нового життя. Розробили мобільний додаток, завдяки якому приїжджі можуть самі гуляти містом за кількома розробленими маршрутами. Єврейську історію також не забули позначити на туристичному маршруті: синагога, кладовище, колишня лазня, будинок для стареньких, єврейська дільниця, колишнє гетто – все це нанесли на карту поруч із польською та української сторінками історії колись прикордонного містечка.

Чекає синагога. Чекає і пані Валентина. Що колись над п’ятьма круглими віконечками знову буде напис Beth-Am, зірка Давида і той же напис, продубльований івритом. Кіркут дочекався – став майже музеєм під відкритим небом. Може, і синагозі пощастить. Бо навіть якщо це і інша традиція, але якщо це на добро, то про сумніви немає й мови.

Автор: Редактор



Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *