Читайте новини Галас на GoogleNews - Нажміть підписатися

Читайте новини Галас у Телеграм каналі - Відкрити

“Я зростала сиротою, не хочу, щоб моя донька осиротіла”, – молодій жінці потрібна термінова допомога

“Пересадка печінки — це єдиний для мене шанс вижити. Медики сказали, що моя печінка витримає ще місяць-другий…” — з сумом каже 37-річна Оксана Симоненко з Почаєва.

Ситуація справді критична, але жінка вірить, що знайде донора, а завдяки добрим людям збере необхідну, хоч і величезну, суму — 2 млн. 500 тис. гривень. Часу обмаль, тож усі мешканці Почаєва намагаються підтримати Оксану.

До редакції «НОВОЇ…» звернулися її друзі, щоб поширити інформацію про збір коштів.

«Поховала маму, свекруху, свекра, чоловік нездужає…»

Проблеми зі здоров’ям в Оксани почалися більше двох років тому. У німецькій клініці в неї виявили недугу печінки. Консультувалася жінка у медичних закладах з трансплантації в Запоріжжі та Києві. Коли ж два тижні тому її стан різко погіршився, звернулася до відомого в Україні хірурга Олега Котенка, який проводить трансплантацію печінки.

— Оксані поставили діагноз синдром Бадда-Кіарі, цироз печінки. Їй негайно потрібна пересадка, бо з печінки майже нічого не залишилося, — каже подруга хворої Тетяна Чух. — Лікар Котенко готовий прооперувати, але треба донора і чималі кошти. Оксана підліковувалась, проходила обстеження в Німеччині, проте за кордоном дуже дорого вартує операція з пересадки — майже 200 тисяч євро. Така сума непосильна. На трансплантацію печінки у хірурга Котенка потрібно 2 млн. 500 тисяч гривень (близько 80 тисяч євро). Зараз усіма силами намагаємося зібрати необхідні кошти. Невідомо, чому подругу в такому ще молодому віці підкосила складна недуга. Можливо, через стреси, адже вона рано залишилася сиротою, поховала матір, а упродовж останніх трьох років — свекруху і свекра. У її чоловіка теж проблеми зі здоров’ям. Її розрада — 13-річна донечка. Складна ситуація, часу обмаль, тому просимо небайдужих людей фінансово підтримати Оксану і врятувати їй життя.

«Потрібен донор і чимала сума на операцію»

Після обстеження хірург Олег Котенко призначив Оксані лікувальний курс підготовки до операції. Щоденно жінка під крапельницями у Почаївській районній лікарні.

— Почуваюся трохи краще, аналізи поліпшились, але до норми далеко, — розповіла в телефонній розмові Оксана. — Два з половиною роки борюся з хворобою. Їздила від клініки до клініки, поки встановили точний діагноз. А почалося все з того, що я відчула дискомфорт у животі, помітила раптове його збільшення. Зробила УЗД, поставили підозру на онкологію. Після повного обстеження у мене виявили тромбоз печінкових вен. Печінка розкладається, лікування нічого не дає, потрібна пересадка. Непросто було прийняти таке рішення, бо ж сума операції жахає…

Вперше діагноз мені поставили в Німеччині, більше року в іноземній клініці спостерігали за моїм станом здоров’я, але пересадку там відмовилися робили, бо операція дороговартісна, а в них у пріоритеті місцеві пацієнти. В Україні пропонували зробити корекцію судин, проте в кінцевому результаті все одно необхідно трансплантацію. Упродовж цих двох років я почувалася більш-менш добре, хоч і набиралася вода в організмі, а нещодавно стало зле. Поїхала до хірурга Котенка. Перед тим зверталася в Запорізький центр трансплантації. Там сказали, що готові зробити пересадку печінки, але тільки від трупного донора. Пів року стою в Запоріжжі в черзі на донорський орган, але жодного дзвінка. В Україні нема бази даних донорів, поки що цей напрямок взагалі нерозвинений, тому отримати орган від померлої людини майже нереально. Лікар Котенко може зробити трансплантацію від донора — родича.

Якщо б хтось із рідних погодився віддати частину печінки, то змогли б пересадити. У мене є брат і сестра, але вони не підходять мені за групою крові. Чоловік хворий, не знаю, чи витримає таке втручання. Більше рідних нема. У 13-річному віці я втратила матір — загинула під колесами потяга. З татом вонибули розлучені, тож ми з братом і сестрою ставали на ноги самі. Бабуся і дідусь підтримували нас.

Після закінчення Почаївського училища я 16-річною подалася на заробітки до Польщі. Потім вийшла заміж. Останнім часом з чоловіком орендуємо магазинчик у Почаєві, торгуємо секондом. На жаль, недуга увірвалася в моє життя і все зупинила… Я зростала сиротою і не хочу, щоб моя донечка Ангелінка теж залишилася сиротою… Живу задля неї! Трансплантація — мій порятунок. Прошу небайдужих про допомогу. Нехай Бог віддячить кожному, хто зрозуміє мою безпорадність і подасть руку підтримки.

Кошти на лікування Оксани можна перерахувати на номер картки: 4149499150090262 (Симоненко Оксана Олександрівна) або 5168757393728227 (Симоненко Павло — чоловік Оксани).

У Тернополі через небезпечний газ постраждало троє маленьких дітей

У Тернополі рідна донька вдарила маму ногою в голову