…Ось уже 2 роки пані Олена ходить у Тернополі по судах: спочатку – до міськрайонного, тепер уже до апеляційного.
Та найбільше позивачці крає серце, що доводиться судитись із рідною дочкою та її подругою. Так сталося, що хитрі молодиці переконали літню пані у недобросовісних намірах її сина, насправді самі й обдурили її. І от пенсіонерка змушена була звернутися до Феміди, аби повернути власну домівку та інше майно.
«Убезпечити майно сім’ї» шляхом шахрайства
Є категорія людей, які, вже й подорослішавши, вважають, що батьки та рідні зобов’язані все життя турбуватися про них, дарувати подарунки та, як і раніше, все ділити порівну. Але ж дитинство закінчилось, і тепер уже кожний повинен сам заробляти на себе, відповідно витрачаючи. Натомість донька пані Олени, Світлана (варто наголосити, що з етичних міркувань усі імена в публікації змінено), надалі продовжувала жити разом з матір’ю у батьківському будинку, розташованому в селі неподалік Тернополя. По-перше, будинок був чималий і місця всім вистачало; по-друге, комунальні послуги сплачувала мати.
Тим часом молодиця жила у своє задоволення та, аби привабити принца на білому «Мерседесі», полюбляла гостювати у своєї колежанки-провидиці, аби та поворожила їй на картах.
Світлана захоплювалась ворожінням. Затамувавши подих, слухала віщування Ірини про своє майбутнє життя-буття. Якось під час сеансу тернопільська чарівниця обережно почала розпитувати, на кого оформлено їхній дім та земельна ділянка. Згодом між іншим поцікавилась: «Ти якось розповідала про магазин, що твій брат має у Тернополі, але за оренду сплачує матері. А на кого він оформлений?»
Спритно маніпулюючи подругою, провидиця час від часу поверталася до теми нерухомості, випитуючи, що кому належать. Аж раптом якось здивовано прорекла:
«Ти ж також маєш права! А якщо твій брат усе перепише на жінку? Сама кажеш, що він одружився і от-от з’явиться дитина? Дивись, він усе перепише на неї, а вас із матір’ю виставить за двері і залишитесь ви ні з чим!»
Ці слова закарбувались у пам’яті молодиці, і Світлана повторила їх матері, від себе додавши: «Брат дуже хворий, та й ти вже не молода. От візьме та подарує нашу хату разом із магазином дружині з дитиною, а мене вижене на вулицю».
На початках пенсіонерка категорично відкидала подібні припущення, однак із часом почала замислюватись над словами дочки. До того ж літня пані також полюбляла періодично зазирнути до ворожки, аби та щось порадила їй із нетрадиційної медицини.
Якось під час сеансу Ірина, проникливо зазирнувши старенькій в очі, стиха запитала: «Що вас непокоїть, позбавляє життєвих сил і не дає спати?» Пенсіонерка зітхнула й неохоче зізналася, що боїться, аби син, якого вона дуже слухається, не переконав її переписати все майно на дружину та новонароджену дитину: «Вона його як причарувала тою дитиною! Вже й не пригодую, коли востаннє він переступав поріг рідної домівки! Вдень у магазині працює, а ввечері одразу додому, бо то дитину треба купати, то маля починає ходити, то ще щось! Хоч раз би нас запросив або їх привіз на батьківське подвір’я!»
«Розумію вас, – енергійно закивала головою Ірина. – Чому б вам не переписати все майно на Світлану! Вона ж єдина дочка, буде утримувати вас, і майно не вибуде із власності сім’ї».
Понад рік точилися подібні розмови. Понад рік молодиці вмовляли-переконували літню пенсіонерку потай від сина переписати будинок, магазин і декілька земельних ділянок на дочку. Мовляв, насправді все залишиться як є.
Усе майно – «Дорогій родині»?
Отже, після довгих переконань наприкінці березня 2017 р. немолода вже пані оформлює на дочку спочатку два договори дарування на житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами і земельну ділянку, а незабаром – ще й магазин та розташовані поруч три земельні ділянки, призначені для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.
Варто зазначити, що збудував торговельний заклад син, але з певних бізнес-міркувань передав його матері, ще й уклав з нею договір оренди та щомісяця справно сплачував досить непогані кошти.
Ставши повною хазяйкою, сестра трохи вичекала і на початку осені направила братові офіційний лист-повідомлення: мовляв, оскільки мати подарувала мені магазин, ти повинен переукласти договір та відтепер сплачувати орендну платню! Збитий з пантелику бізнесмен зателефонував до матері. Почувши цю новину, пенсіонерка просто знепритомніла й опинилася в лікарні.
Тим часом Світлана не гає часу і швиденько передаровує(!) житловий будинок разом із земельною ділянкою подрузі-ворожці! А тиждень потому передає магазин зі всіма ділянками до статутного капіталу одного з тернопільських товариств, такій собі «Дорогій родині», серед засновників якого значилась спритна Ірина!
На щастя, підприємець швидко зметикував, що замислили дві молодиці, й звернувся до правоохоронців із заявою щодо шахрайських дій сестри та Ірини з метою отримання майна матері. За даними фактами поліція відкрила кримінальне провадження, а суд арештував будинок.
Не гаяла часу і матір та звернулася до Тернопільського міськрайонного суду з заявою визнати недійсними всі вищезгадані договори дарування.
Пошкодувала бабця майно онучатам…
Судові баталії тривали майже рік. Тривають вони й досі, оскільки Світлана з Іриною здаватись не збираються та подали апеляцію. Як уже зрозуміло, рішенням місцевого суду позов горе-дарувальниці було задоволено частково: договір визнано фіктивним і магазин разом із трьома земельними ділянками повернуто їй у власність. Щоправда, за магазин родині таки довелось повоювати, оскільки торговий заклад розташовується неподалік центрального ринку і приносить чималий дохід. Однак ухвалою Тернопільського апеляційного суду відхилено всі претензії Ірини до чужого майна.
Щодо дарованого-передарованого житлового будинку та землі коло нього, суд, керуючись практикою Верховного Суду України, порадив жінці звернутися з віндикаційним позовом, але не до дочки, а до її подруги-ворожки як співзасновниці товариства «Дорога родина» (віндикаційний позов — це позов власника до володіючого невласника про повернення майна).
Забігаючи наперед і уникаючи юридичних тонкощів, лише додам, що товариство згодом відмовилось від будинку та повернуло його власниці. Характерно, що спочатку Ірина спробувала передати дім Світлані у безоплатне користування на пару років, цинічно зазначивши у суді, що не забороняли її матері жити у власній домівці! На зауваження пенсіонерки, що вона не знала про їхні «чорні» схеми та справно сплачувала комунальні послуги, чарівниця холодно зауважила, що людина повинна платити за отримані послуги. На щастя, невдовзі товариство повністю відмовилось від усіх претензій.
…Здавалось би, в цій повчальній історії можна поставити крапку. Але як промовчати, коли немолода вже жінка готова була укласти фіктивний договір і подарувати все, позбавивши спадщини сина та щойно народжене дитя!
Судові рішення не містять емоцій, відтак не відомо, як надалі складаються стосунки дочки з матір’ю. Та навряд чи покращились. Як можна настільки не довіряти одне одному (зокрема, сину й брату), аби все віддати сторонній людині. Приворожила жінок Ірина чи просто надурила, та обидві ледь не поплатились усім й насправді могли опинитись на вулиці.
Марина Криниця
Джерело: Тижневик “Номер один”
