Величезна кількість українців у пошуках хоч якогось заробітку їдуть з країни.
ТСН склала збірний портрет такого шукача щастя. Офіційна статистика свідчить, що це переважно чоловік, старше 35-ти років із професійною освітою. Поїде на заробітки він радше із Західної України, хоча їдуть звідусіль. І створювати додану вартість буде, найімовірніше, в Польщі чи Італії. І там його розглядають як один із найдорожчих дармових ресурсів. Бо виростити такого собі – а це пологи, освіта, медицина, соціальні пільги – навіть у Польщі коштує в рази дорожче.
Тільки-но нове життя перетне умовну лінію старту, державна машина вмикає свій офіційний лічильник. Життя людини, звісно, не має ціни. Тільки не для економіки.
Для неї людина – це ресурс, здатний продукувати гроші. Якщо знати вартість життя, можна розрахувати, які економічні втрати несуть щоденні смертельні ДТП, повені та посуха, помилки медиків чи трудова міграція. І, найголовніше, що потрібно усвідомити, люди – це найцінніший ресурс держави.
Універсальної формули, щоб визначити ціну українця, не існує. Економісти, політики, батьки новонароджених дітей рахують надто по-різному.
Скільки коштує українець
За словами акушера-гінеколога, заступника директора Київського перинатального центру Олега Маланчука, держава вкладає в народження людини одразу: “Для того, щоб це функціонувало, треба його оснастити, треба щоб текла гаряча вода, світило світло, треба підготувати фахівців. і тут уже породілля приходить і тут уже народжується життя»”.
Усе це, каже Маланчук, вже включене у тариф на народження – 8200 грн. І це тільки перший рядок у довгому рахунку. Також породілля отримують допомогу по народженню – “пакунок малюка” (5200 грн). Декретні – 40 тисяч грн.
Тож кожен новий українець отримує такий собі стартовий капітал. У сьогоднішніх цінах він складає 53 тисячі гривень.
А далі почнеться те, про що молода мама навіть подумати боїться. Мовою економістів це називається підготовка виробничих кадрів. Для батьків це означає розпочати виснажливий марафон з пошуку педіатра, “забивання” місця в дитячому садку, та влаштування дитини в хорошу школу поруч, а ще допомогти визначитись дитині, ким вона хоче бути.
Для держави це означає – нові здорові працівники. Тож на медицину виділяє по 1300 грн на рік. До повноліття набирається – 23 400. Сюди ще треба додати й екстрені випадки. А раптом апендицит (8 тисяч грн) чи перелом (8 тисяч грн).
Далі – освіта. Середньостатистичний українець проводить чотири роки в дитячому садочку. Це коштує 106 800 грн, потім 12 років у школі – в середньому по країні це обходиться у 276 тисяч грн. Додайте сюди ще й вищу освіту. Кожен другий в країні – бюджетник. І це місце у віші обходиться державі в середньому 43 тисячі. За 5 років виходить 215 тисяч.
Тобто, вартість людини від народження і до отримання диплому про вищу освіту коштує державі близько 700 тисяч грн.І вкладає ці гроші вона не просто так, а в надії, що громадяни їх відпрацюють.
Вартість життя українця
В Україні 15,9 мільйонів громадян – це зайняті, тобто українці, які працюють. Зайняті українці для держави автоматично дорівнює податки – 56 тисяч на рік. Якщо перемножити на тривалість працездатного життя, виходить десь два мільйони гривень. Тобто громадянин має віддати державі в три рази більше, ніж вона у нього вклала. На них, пояснює експертка з публічних фінансів Дарина Марчак, країна живе.
“Це видатки, які здійснює держава для того, щоб оплатити освіту, медичну галузь, виплату усіх соціальних платежів, на духовний розвиток, забезпечення обороноздатності держави, Національну гвардію. У нас сумма виходить 63,9 тисячі гривень»”, – каже керівниця центру публічних фінансів Дарина Марчак.
Баланс не сходиться. Щоб покрити нестачу, Україна живе в борг. Дарина Марчак стверджує, що більшість йде на соціалку. Все для того, аби перезапустити і збільшити нове коло виробництва людського ресурсу – народжує, навчає, лікує, вирощує кадри. Витрачає по 700 тисяч гривень на кожного і далі біда – дарує дороговартісний людський ресурс іншим країнам. Здавалося б безглуздя. Але Україна примудрилась це зробити.
Вартість трудової міграції
Щоб підготувати кадри, Україна витрачає по 700 тисяч. Якщо помножити на 5 мільйонів українців, які зараз перебувають за кордоном, виходить 3,5 мільярди. Але і це ще не все. Бо в результаті країни, в які рухаються трудові мігранти, отримують дешеву робочу силу, на підготовку яких не витрачено ані копійки.
2017 року уряд Польщі визнав заробітчан в Україні другими за впливом на тамтешню економіку. Це означає, що українська економіка втратила. І продовжує втрачати, стверджує президент Асоціації з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.
“На сьогодні 75% українців воліють, аби їхні діти або онуки навчалися за кордоном. Серед тих, у кого є вища освіта – 80%, а серед тих, хто шукає собі роботу за кордоном, 88% бажають, аби їхні діти навчалися за кордоном. І це не про недовіру до нашої системи освіти. Це про те, що люди не бачать майбутнього для своїх дітей у нашій країні”, – каже Воскобойник.Для України це означає лиш одне – велетенські втрати для економіки.
“Виїхати працевлаштуватись в Польщі коштує в 5 разів дешевше, аніж приїхати працевлаштуватись до Києва. За 5 років не буде вистачати робочих рук підприємствам, а про інвесторів взагалі можна мовчати”, – зазначає президент Асоціації з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.
Звичайно, у держави має бути план, як переформатувати освіту, створити програми повернення трудових мігрантів. Та найголовніше, що необхідно зараз робити державі – визнати масштаб проблеми. Адже закордонні роботодавці не просто так створюють всі умови для української робочої сили у себе.Економічною мовою це називається ВВП – тобто, вартість усіх товарів та послуг, вироблених у країні. За ним ціна українця – 7 мільйонів гривень, а поляка – 70 мільйонів.
