У диктаторів сурова судьба…
Жоден диктатор ніколи й ні за що не повірить, що проти нього повстав власний народ. Бо йому (диктатору) довгі-довгі роки говорили протилежне: ви – вождь, ви – батько, ви – сама нація, без вас ми – ніхто…
І це однаково, де це відбувається, в Лівії, в Латинській Америці чи в Білорусі…
Тому й Лукашенко ладен повірити у все, що завгодно. В українські витоки майдану, в ЦРУ, у «візитку Бандери», всесвітню змову, в інопланетян… Але не в реальність…
У диктаторів сурова судьба… Єдиний вихід у диктатора такий: самому померти, доки не вбили.
А для народу це момент катарсису, оновлення, нової ідентифікації: ми – сила!
Тому ніколи не варто вести дискусію в площині: «А що нам дав Майдан?»… Майдан – це здатність суспільства, народу, нації самоорганізуватися і захистити себе самого й свої погляди та принципи. Майдан це – вища цінність громадянського суспільства сама по собі, це індекс його гідності й честі. Незалежно від того, що буде потім…
Віталій Чепинога, політик, блогер
