Василь Романчак із Підгайчиків на Теребовлянщині вирощує калли, якими приїжджають милуватися люди звідусіль!
Звичайний сільський город, от тільки між кукурудзою і картоплею — вишукане різнокольорове диво! Тисяча неймовірних витончених кал – білих, жовтих, рожевих і темнофіолетових… Аж не віриться, що вся ця екзотична краса росте і квітне просто неба у глибинці — в селі Підгайчики, що на Теребовлянщині. Ще більше дивуюсь, коли дізнаюся, що виростив таке дивополе місцевий мешканець Василь Романчак, – пише “НОВА Тернопільська газета”
До десятка різних сортів і більше тисячі квіток кал — є чим милуватися! Не дивно, що цьогоріч екзотичне квіткове поле у Підгайчиках склало конкуренцію лавандовим та соняшниковим «фотозонам»: за оригінальними світлинами у квітах сюди приїжджали модниці не лише з Тернополя, Теребовлі чи Чорткова, а й навіть із Калуша, що на Івано-Франківщині!
— Вирощуванням кал займаюся вже більше десяти років, — розповів «НОВІЙ…» пан Василь. — Із понад тисячі квіток, що маю нині, купив, мабуть, зо два десятки, а решту всі виростив і розмножив сам. Не дуже то легка справа, повірте, але та краса того варта!
У мене завжди було багато квітів – починав із гладіолусів, потім перейшов на тюльпани, хризантеми, лілії, але найбільше мене захопили саме кали. Почалося все буквально із двох цибулинок, які я десяток років тому купив на базарі у Теребовлі на пробу. Не був упевнений, чи добре будуть рости кали у відкритому ґрунті, а коли все вдалося, докупив ще різних сортів і кольорів.
Питаєте, чи багато роботи біля цих квітів? Кала — квітка горда, любить, щоб їй «повклонялися»: треба посадити, прополоти, регулярно поливати, а на осінь акуратно, щоб не пошкодити цвітонос, викопати усі цибулинки квітів (а це понад тисячу!), підсушити, обрізати, посортувати, всю зиму зберігати у прохолодному приміщенні. А на весну все починається заново: посадка, прополка, догляд і полив… І так з року в рік.
— Зате такої квіткової краси, як у вас, мабуть, ні в кого в селі нема, — кажу панові Василю.
— Ну, мені не пасує таке казати, — скромно віднікується чоловік. — У всіх квіти гарні. Просто такої кількості кал, як у мене, ні в кого нема. Хоча нині, дивлячись на мій приклад, односельці потроху теж тою справою загораються: хтось насіння у мене купує, комусь я і дарую… Як то кажуть – і сам милуйся, і з людьми ділися тою красою…
— Василь ще змалку квіти любив, — розповідає сестра Василя Романчака пані Олександра. – Вивчився на механіка, але до вирощування квітів має справжній дар, у нього все росте і цвіте! І город у брата, до речі, теж зразковий: картопля вся росте рівнесенько, як під лінієчку, усе по сортах… Що вже й про квіти казати: тут у нього справжній рай! Але він дуже скромний, навіть багато наших односельців не знали, яка у нього тут краса росте. А довідалися всі про неї випадково: якось дівчата купували у нас квіти на букети і запитали, чи можна серед нашого поля кал сфотографуватися – бо, кажуть, фото у лаванді мають, у соняшниках, маках чи ріпаку – теж, а такої краси ще не бачили! Познимкувалися, виставили фото в інтернет, і тоді до нас давай усі дзвонити, питати, чи теж можна приїхати на фотосесію! Навіть журналісти з Києва приїздили сюжет знімати!
На наступний рік, як дасть Бог, плануємо на полі з кал справжню фотозону облаштувати – бо цьогоріч усе так спонтанно вийшло, несподівано для нас самих… Пора цвітіння кал коротка – тижні два, але вони, відцвівши, не в’януть, не опадають, просто квітка міняє свій колір на зелений і так стоїть уже до пізньої осені, коли настане час її викопувати. Кали оригінальні у всьому!
— Може, хтось і диваком мене вважає, що з квітами «бавлюся», — усміхається пан Василь. — Буває, коли їду з міста, односельчани питають, підсміхуючись: «Що, Василю, вже знов якусь нову квітку купив?..» (сміється, — авт.) Але коли цього року поголос про поле кал пішов по всій Україні, до мене і телевізія приїжджала, і купа людей, щоб помилуватися, у квітах познимкуватися, то тут уже ніхто не сміявся… Я не чекав і не сподівався, що такий резонанс довкола моїх квіток здійметься. Я ж їх садив-вирощував для себе, для душі, бо люблю ту справу, але мені приємно, коли люди навіть із сусідніх областей приїжджають подивитися на них, а тоді, надихнувшись, кажуть, що і собі спробують вирощувати кали…
