“Випускники 2020 теж схиляють перед тобою голови. Вічна тобі пам’ять, Марку…”, – йдеться у дописі з віршем. А ось сам вірш:
Він прожив на цім світі не так і багато,
Сподівався, що й для нього настане те свято.
Та не настало воно, не прийшло…
Лиш з собою його потяглó…
Він сміявся крізь муки і довгі страждання,
До життя мавши сильне й нестерпне бажання.
Ну чому саме він? За що йому це?
Але смерть подивилась йому у лице…
Він вчив нас боротись із внутрішнім злом,
Він був для нас прикладом, повним теплом.
Він ніяк не хотів тій хворобі коритись,
Та тепер, ми повинні усі з цим змиритись…
Не побачиш ти більше ні сонця, ні хмар,
Не вип’єш матусин смачненький узвар,
Не зможеш відчути той запах життя,
Не пізнаєш більш щастя того відчуття…
Хоч не знав тебе я, та упевнено можу сказати,
Ти був тим, кого в світі потрібно було б пошукати,
Усім це відомо прекрасно, повір,
Бо ти ж карбував життя своє мов ювелір…
Ми молились, надіялися й допомагали,
Твої ж однокласники тебе все чекали.
Усі хвилювались і вдень, і вночі,
Боялись, аби до здоров’я знайшов ти ключі.
Хай в тебе на небі усе буде добре,
А ми пам’ятатимемо твоє серце хоробре.
Хоч чорні подоби розширили пащі
Та вірю, на небі тобі буде краще…”