Коронавірус, карантин, маска, дезинфектори, для більшості землян ці слова, які раніше асоціювали із лікарнею, міцно увійшли в наше побутове спілкування.
Багато людей без маски не виходить з дому, але для більшості маска залишається елементом примусу.
Тернополянка Надія Бенькалович вважає: дотримуватись карантину необхідно, бо мова йде про людські життя.
Учора жінка опублікувала емоційний допис на своїй сторінці у Фейсбуці.
«Одягніть нарешті маски, панове!
У мене рецидив. Хвороба, не питаючи дозволу, повернулась у найнесприятливіший для того період. Період, коли увесь світ поглинув цей жахливий Covid-19 з купою трун, трупів у рефрижераторах. Увесь світ поглинув, а Україну, знайте, обійшов боком (так вважає вееееееличена частина нашого люду, яка вирішила, що настільки люблена Богом, що основні «поширювачі» вірусу – то лікарі, які сплять і бачать, як би то комусь «корону» приписати).
Такі висновки роблю з того, як наш люблений Богом люд ходить вулицями: маски, та ні, не чули; соціальне дистанціювання, та про що ти кажеш… От і шириться небезпечна хвороба шаленими темпами, не випускаючи Україну з «червоної зони».
І так буде ще довгенько, бо маски носяться на руці, добре, що не на нозі (ото би смішно було подивитись, як би їх знімали, певно, як підвіску в молодої на весіллі). Чимало людей щиро переконані, шо перенесуть Covid-19, як банальну застуду чи грип, та дай вам Боже… Але у своїй власній безпечності не забувайте про таких як я, які опинились зараз на межі, тих, кому потрібно якнайшвидше потрапити закордон на лікування, консультацію і т.д. Не забувайте, про молодих хлопців, без важких патологій, про маленьких дітей, домом яких вже назавжди стали чорні поліетиленові пакети…
Прошу, не жалійте мене в коментарях, мене є кому пошкодувати, просто вдягніть маски і не дайте передчасно вмерти людям з низьким імунітетом, рецидивами, діабетом, та хто його ще знає з чим, і як мутує той вірус.
До вашого відома, я все знаю про природній відбір, але про це мало відомо моїм дітям, і я зовсім не хочу, щоб вони про це дізнались на власному прикладі своєї матері. Тим паче, що в Італії у клініці на мене чекає друга доза клітин для пересадки кісткового мозку. Було б дуже смішно і безглуздо не скористатись таким шансом, правда ж?..
Тому давайте подумаємо про інших, одягнемо масочки, виходячи на вулицю, заходячи у церкву, маршрутку, магазини.
Я розумію, що мій меседж прочитає не так вже й багато люду, але мовчати вже несила. Просто не дайте зачахнути раніше терміну.
І, до речі, я за дистанційне навчання, якщо у цьому буде потреба! Всесвітня змова масонів тут ні до чого».
