Українські реалії виборчого процесу
Якщо хтось не помітив, цього тижня розпочався дуже цікавий етап передвиборної кампанії – боротьба за радикального виборця, який з обох боків політичного спектру налічує в сумі ±10% від загального числа. На цьому полі вже дуже тісно, адже там пасеться ціла низка партій та громадських рухів з претензією на політичну кар’єру, кількість яких зростає щодня.
Нарешті стало зрозуміло, як бачать лібертаріанство адепти Шарія, які прогнозовано виявилися нарваними титушками з усіма характерними вадами цього прошарку соціального дна. З іншого боку, було б наївно розраховувати на щось притомне від прихильників людини з таким специфічним габітусом та когнітивними проблемами, менше з тим. Очевидно, що «шаріки» планують закріпити за собою радикально-радянський фланг і стати виразниками думок ментальних заручників «совка». Звідси – і Сталін в рекламі, і ненависть до української мови, і абревіатура «ППШ».
Світоглядні опоненти Шарія – Демсокира, Нацкорпус, С14 – не менш прогнозовано вирішили мобілізувати свій потенційний електорат, скерувавши його енергію на православних комуністів з червоними кульками. В результаті ми побачили боротьбу нанайських хлопчиків – хаотичні баталії з перемінним успіхом.
Все це дуже нагадує події з роману Пелевіна S.N.U.F.F., і потрібно розуміти, що ці потішні баттли в найближчі місяці стануть рутиною, ледь не щоденним видовищем, адже на місцевих виборах представники дрібних радикальних проектів намагатимуться максимально поляризувати суспільство, аби на антитезі набрати ще трішки електоральних балів. Їх інструментарій – не новий і передбачає передусім активне використання потужностей опорно-рухового апарату та голосових зв’язок. Вже очевидно, що обидва табори маніпулюватимуть найчутливішими питаннями – війною, мовою, національністю та ін. і в результаті згадані 10% електорату будуть розподілені між десятком партій, тобто дістануться всім і нікому водночас.
ЄС і ОПЗЖ підігрівають радикальні настрої, не беручи, однак, у них участі. Напевно, вони думають, що це працює на них, адже електорат все одно поляризується. Але, як на мене, ці сподівання марні, адже перед виборами треба визначатися: або тиспівпрацюєш з монобльішістю, або знімаєш костюм за $5000 і йдеш товкти пики на вулицю. Хтось може уявити собі Медведчука чи Порошенка в такому амплуа? Отож. Тому вони йдуть перевіреним залаштунковим шляхом до своєї електоральної стелі, хоча давн вперлися в неї головами.
В контексті виборів все це на руку підкреслено центристській партії влади, яка має всі шанси знову отримати голоси втомленого безкінечним політичним цейтнотом виборця, тобто основної електоральної маси. Схоже, що всі ці «ноунейми», «клоуни» та «весільні фотографи», знову зберуть всі ласі шматки, якщо й надалі демонструватимуть конструктив та монолітність. Такі реалії.
Сергій Іванов, Главком
