Найефективніші зміни приносили ті, кого обирали кілька разів на посаду мера
Що потрібно для позитивних змін?
Світова, а тепер вже й українська політична практика доводять – самого лише бажання змін замало. Потрібен досвід і чітка стратегія. Кілька останніх виборів в Україні відбулося під гаслами “нових облич” та “змін”. Однак зміни бувають різними – одні мають добрі наслідки, інші – невдалі. Україна поступово вступає у нову виборчу кампанію. Тепер йдеться про місцеві вибори. Тут наша політична свідомість найбільш важлива. Адже йдеться про тих, хто буде забезпечувати наш щоденний комфорт протягом наступних п’яти років. Роботу транспорту, каналізації, водогону, постачання тепла. Тут не спрацюють гарні “відео” у соцмережах. Потрібен досвід. Для позитивних змін потрібен час і розуміння того, що робиш.
Хто був найкращим мером у світі?
Едвін Рама першим отримав відзнаку “світовий мер” у 2004 році. Він тричі ставав міським головою столиці Албанії Тірани. Запам’ятався великими інфраструктурними проектами, що повністю змінили місто.
Мартін ОʼМеллі обирався двічі на посаду міського голови Балтімора, що у США. Можливо став би і третій раз мером, але вирішив зайняти посаду губернатора штату Меріленд. Запам’ятався впровадженням системи статистики CitiStat, яка дозволила суттєво покращити контроль громади за тим, як використовуються кошти у місті.
Жайме Лернер тричі обирався мером бразильської Курітіби. Запам’ятався тим, що повністю вирішив транспортну проблему міста, перебудувавши громадський транспорт.
Кен Лівінгстон двічі обирався міським головою Лондона. Запровадив автоматизовану систему оплати проїзду у громадському транспорті, а також зробив платним проїзд приватного транспорту до центру міста, за рахунок чого зменшилися затори.
Майкл Блумберг тричі ставав мером Нью-Йорка і відомий тим, що активно впроваджував електронні сервіси та перетворив місто в одне з найбільш енергоефективних. Блумберг любив говорити, що його обрали не для того, щоб гарно виглядати у соціологічних рейтингах, а для того, щоб добре робити свою справу.
А що у нас?
Ми за своєю природою схильні швидко звикати до позитивних змін. Одночасно, забуваючи про добре, схильні концентруватись на негативі. Тому нерідко про те, як Тернопіль змінився до кращого, ми чуємо від колишніх тернополян, які, повертаючись через тривалий час з інших міст і країн у рідне місто, відзначають безсумнівний прогрес. Самі ж городяни, як до буденного ставляться до постійних позитивних змін, і перестають їх помічати.
Що можна згадати як здобутки команди тернопільського мера за останні роки?
• Тернопіль належить до одного з найбільш “цифрових” міст України. Поки на загальноукраїнському рівні лише заговорили про “діджиталізацію” у “файному місті” працює кілька десятків сервісів, котрі спрощують доступ людей до послуг. Очевидно — це важливі кроки до міської ради сервісної служби, про яку на початку першої каденції говорив Сергій Надал.
• У місті реалізовується транспортна реформа. Звичайно з меншим масштабом ніж у Лондоні часів Кена Лівінгстона, але наше місто стало першим, де запровадили “електронний квиток”, зуміли вивести кошти “з тіні” і поступово почали оновлювати транспорт.
• Вперше за часів Незалежності впроваджуються значні інфраструктурні проекти. Відкриваються нові громадські місця та зони відпочинку. Велика увага приділяється створенню дитячих та спортивних майданчиків. Місто стає цікавим для туристів.
• Започаткована десять років тому програма термомодернізації та енергоефективності дає свої перші плоди. Вирішується проблема цілодобового водопостачання. Місто суттєво знижує енергоспоживання і належить до найбільш просунутих у питаннях енергоефективності в Україні.
• Подібно до американського Балтимора, у Тернополі впроваджуються системи електронних закупівель та здачі в оренду майна, що дозволяє суттєво економити кошти громади, проводити конкурси прозоро і відкрито.
• За останні десять років висаджено понад 15 тисяч нових дерев, Тернопіль закладає нові парки і сквери.
Очевидно — зроблено багато. І багато роботи – попереду. Очевидно – є багато критики. Але, схоже, що Сергій Надал подекуди свідомо йде на непопулярні кроки, розуміючи перспективу. У цьому відмінність доброго керівника від популіста – думати не “п’ятирічками”, а закладати стратегію розвитку міста на десятиліття вперед.
