Що там не кажіть, а наш старенький Чортків, як той магніт, таки притягує до себе знаменитостей. Підтвердження?
Будь ласка: Роман Сасанчин – зірка українського вокалу, що все яскравіше сяє на вітчизняному обрії, тепер, в період карантину, вдається до дистанційних репетицій у форматі талант-шоу «Голос країни», гадаєте, де? Та у нас в Чорткові! Мешкає тут у своєї старшої сестри Надійки і користується надійнішим, потужнішим Інтернетом, як в його рідних Садках на Заліщанщині, пише “Чортків.Сіті”.
Роман Сасанчин у Чорткові
Про це відразу й повідомив у ексклюзивному інтерв’ю для Чортків.Сіty. Як і про те, що з Чортковом та Чортківщиною в нього – надзвичайно щирі та довірливі стосунки. Бо ж торік восени хлопець разом з квартетом «Обертон» Теребовлянського коледжу культури і мистецтв, де навчається, здобули перше місце у влаштованому в Чорткові регіональному конкурсі «Битва за титул «Найталановитіший». Не раз і не двічі тішив своїм проникливим співом глядачів-слухачів під час Дня міста і Днів сіл. Тобто знаємо його не лише опосередковано, через телеекран, а й наживо.
Розмовляли ми з Романом у самісінький його День народження (пощастило – так пощастило!), і від цього галузилось чимало запитань. Власне, вся бесіда вибудувалась в такому руслі.
– Ромчику (закортіло скористатися звертанням, що міцно «приклеїлося» до хлопця п’ять років тому, відколи він у 2015-му, керований тренером Тіною Кароль, переміг на «Голосі країни. Діти» і став маленькою та яскравою зіркою), чому ти все-таки пішов ще й на дорослий «Голос країни»? Невже забракло зірковості?
– Ну, через те, що склалася неминуча життєва ситуація – настав переломний період, коли голос міняється, стає інакшим. І я з тим голосом, що маю тепер, вирішив спробувати подивитися самому і показати себе трішки з іншого боку. Мені важливо, щоб я теперішній сподобався людям так, як і колись.
– Добре, а чому відразу не пішов до тренера Тіни Кароль, яка ставиться до тебе особливо прихильно, що видно, як кажуть, і неозброєним оком? Адже на «сліпих» прослуховуваннях ти зумів розвернути всі чотири тренерських крісла, тож мав право вибору!
– По-перше, це було б нецікаво для глядачів. Сказали б: «О, повтор, та сама історія!». Обрав іншого тренера – Дана Балана, щоб набратися інакшого досвіду. Це по-друге.
– Вдалося?
– В якійсь мірі так.
– Проте доля все одно згодом «примостила» тебе під материнське крило Тіни, коли вона скористалась правом крадіжки під час вокальних нокаутів!
– Ну, так склалося!
– Сподіваєшся, що вона доведе тебе до перемоги вдруге?
– Усе залежатиме від глядачів. Звісно, вона як тренер допомагатиме з репертуаром, підготовкою до суперфіналу, моральною підтримкою. Та остаточне вирішення – за результатами голосування.
– Інша команда, інші розклади. Звісно, ви всі там друзі, але ж якась змагальність все одно є. Як гадаєш, почуватимешся комфортно?
– Не знаю, що й сказати. Я ж цього не вибирав – мене обрали, так вже сталося. З одного боку – приємно, з іншого – мотивація робити щось краще, більше працювати над собою.
– Романе, зізнайся відверто: попередньо чув про те, що Тіна повідомила на всю Україну, «крадучи» тебе, – про створення її відомого хіта «Україна – це я» власне під тебе?
– Я про це ніколи досі не чув і не знав! Це стало для мене справжнім відкриттям. Дуже приємним…
– Твоє ім`я неодмінно пов`язують з означенням «національна гордість». Мабуть, це ще й відгомін мовленого Тіною Кароль тоді, п’ять років назад, коли ти переміг в другому сезоні «Голос .Діти»: «Коли він співає – за майбутнє України не страшно». Далі в суперфіналі концентруватимешся на українській пісенній класиці, народних піснях чи пробуватимеш себе в іншому амплуа?
– Однозначно: пробуватиму себе в іншому руслі, в іншому жанрі вокалу. Не знаю поки що, як вийде. Робитиму все для того, щоб вийшло, думаю, буде цікаво.
– У коледжі ти обрав спеціалізацію «народне пісенне мистецтво». Де бачиш себе в майбутньому?
– Ой, не знаю, поки що не вирішив. Дуже хочу пробувати себе в авторських піснях. Записувати їх, виконувати. І щоб глядачі знали мене не тільки як виконавця чужих творів, а як автора і виконавця власних. Щоб завдяки цьому пізнавали і щоб людям це подобалося.
– І вже є якісь напрацювання?
– Є-є, але поки що в роботі. Ще працюю і сподіваюся незабаром їх продемонструвати на публіку.
– Провокаційне: якщо переможеш – що тобі бачиться далі? І якщо, не дай, Боже, ні?
– Ну, якщо б переміг, було б виконано ще одну дуже важливу ціль в моєму житті, якої добиваюся. Це пішло б на користь. Але якщо й ні, то це все одно буде якийсь досвід. Потрібний досвід, така наука, яка не раз згодиться в майбутньому. Я не засмучуватимусь, якщо не пройду далі.
– Романе, ти давно вже зірка, аж п’ять років! Тоді – маленька, тепер, з приходом на десятий сезон дорослого «Голосу країни», – велика, впізнавана. Не боїшся зіркової хвороби?
– Ой, нічого подібного я не відчуваю! Як був малою наївною дитиною п’ять років тому, таким є й тепер, хоч і змінився зовнішньо. Це така риса характеру – залишатися сталим. Не вмію і не хочу зазнаватися, а просто бути щирим до людей.
– Якраз сьогодні тобі вісімнадцять – повноліття, з чим щиро вітаємо! І круто повертає на дорослість, на дев’ятнадцятий рік. У тому, що виніс з батьківського дому, з сім`ї, зі здобутого – і перемог теж – що бачиться за пріоритети?
– Те, що виніс з дому, – то найперше велика заслуга перед Богом наших з сестричкою батьків. Вони дали нам дорогу в життя. Безмежно вдячний їм за це – адже то мрія всіх батьків на світі.
– Звісно, проте, що для тебе тепер, вже на самостійній дорозі, мається за першооснову: слава, гроші, захоплення публіки?
– Я ставлю перед собою трохи іншу мету. Надіюся, що все вийде, якщо дуже багато старатися і дуже сумлінно працювати. Звісно, дуже важлива підтримка публіки, важливо, як на твою працю реагуватимуть інші. Важлива підтримка рідних, друзів. Важлива навіть реакція недругів. Взагалі важливе все, щоб не зупинятися на тому, що вже здобув, а продовжувати йти далі.
– Весь час динаміка, весь час вперед, так?
– Неодмінно!
І ось вже наступної неділі Романові Сасанчину ще й як знадобляться наші голоси для підтримки у фінальних виступах. Голосуймо та вболіваймо, аби переміг! Чортків з тобою, наша гордосте!
