(Реальна історія. Імена героїв вигадані)
Ця історія нагадує багатосерійну мелодраму «Санта Барбара». Жахлива доля матері, що породила гадюку. Десятки років жінці не вдавалося викликати в дитини співчуття, повагу, любов до себе. А донька гуляла, пропадала ночами, спала з вітчимом матері. А коли виросла,позбавляла маму житла.
– Аферистка. Наталя все життя – аферистка. Скільки людей до мене приходило через неї, ви собі навіть не уявляєте. Скільки вона з мене крові випила, – розпочала розповідьСвітлана Олексіївна про свою рідну доньку.
Історія довжиною в 35 років і на два міста: Тернопіль і Здолбунів. Почалася на початку вісімдесятих минулого століття, коли Наталя досягла підліткового віку.
Проживала сім’я у квартирі на три кімнати в Здолбунові.Наталя росла проблемним підлітком. Через погану поведінку дитини у старших класах маму час від часу викликали до школи.
Та найбільше пекло для Світлани Олексіївни було вдома.
– Не ходила до школи, грубим словом, шлялася. Наша квартира на першому поверсі. Для неї ми виділили окрему кімнату. Вона через вікно вистрибувала. Зранку встаю, її нема. Я до школи, а в школі її нема. А вона, ночами машинами їздить з усілякими чоловіками. А мій вітчим її все захищав, душі в неї не чув. І тут мене покликав Паромоненко, суддя здолбунівського суду. Сказав, щоб я з собою взяла Наталю. Я їй про це кажу, а вона до мене: не піду. Та я її зразу: викличу наряд міліції, хай тебе вся школа бачить, як ведуть. То вона погодилася.
Причиною виклику була ганебна поведінка Наталі. Світлану Олексіївну оштрафували на 40 карбованців через те, що начебто погано виховувала. А мама просто не давала собі ради.
Інформацію про штраф з відділку міліції передано по місцю роботи жінки. Паромоненко спершу досить ввічливо говорив з Наталею, та потім мало не зірвався, відчувши на собі підліткову безкультурність.
Світлана Олексіївна розповідає:
– Він її запитує: ти де працюєш? Вона: ніде. «А ти бачила, де твоя мама працює?» А вона так відповіла, що мене аж в серці закололо: «Пісок жопою розмішує». Боже, як він розізлився, коли це почув. Добре її висварив. Але що це дало? Від сили на місяць Наталя заспокоїлася. Але потім знову…
Школа закінчилася. Випускний. Мама купила плаття для доньки.
– Десь тоді вона почала зустрічатися з Богданом, як закінчувала десятий клас. Я принесла їй плаття, вона одягається. Я дивлюся.., таке відчуття, що Наталя вагітна.Чесно, я втручатися не хотіла. Богдан пообіцяв на ній женитися. Нехай, весілля, то весілля. Вона таки була вагітна, а потім виявилося, що не від Богдана…
На цих словах Світлана Олексіївна схопилася за голову. Вона пам’ятає свого внука Дмитра, якого вже не бачила вісім років. Про нього згадується в історії «Мамочка-відьма». У цій статті Дмитро названий під вигаданим ім’ям Віктор.
Світлана Олексіївна не знає, що її внук покинув дружину, пішовши до старшої за себе майже на 30 років жінки і викрав у рідної матері дитину. Бабуся досі думає, що Діма одружений на багатій дівчині і його шлюб вдалий. Але ні, він зараз догоджає жінці, яка займається чаклунством в Тернополі.
Бабуся дуже тепло згадує свого внука і зі страхом згадує його дитинство.
– Ви би знали, як Богдан бив Діму. А Наташа стоїть дивиться. Я кажу до неї: ти ж мама! Ти хоч!.. – у цей момент споминів Світлана Олексіївна заплакала. – Як згадаю, як вони його били… якраз тоді вони до мене на квартиру переїхали жити. Богдан мав тонку різку, щоб бити нею Дмитра. Боже, як він його бив. На дитині, на плечах, були тонкі сліди закипілої крові від побиття різкою, а хлопчику 8-9 років… У мене нема слів, щоб це передати…
Світлана Олексіївна каже, що справжній батько Дмитра досі живий, проживає в Здолбунові, але не цікавився своїм сином. І як би там не було, малого по-батькові записали Богдановичем.
На прохання бабусі Дмитра віддали в секцію боксу. Ще змалку, вдавшись у справжнього батька, малий виростав кремезним і здоровим. Зайняття спортом підсилило юне тіло, а перемоги приносили гроші в сім’ю.
– Наташа з Богданом забирали від сина гроші. І вже тоді перестали його бити. Але справа не в грошах. Справа в тому, що вони вже стали відноситися до нього більше по-людськи. Дмитро став накачаним, красивим і дуже подібним на свого справжнього тата Павла. Я ще досі дивуюся, як малий вижив.
Та він вже давно не приїжджав до бабусі і не показував їй правнука. Багатим став, справ багато в нього, тому не приїжджає. Так думає про нього бабуся.
– Віктор свою маму Наташу тільки й рятує. У неї в Тернополі нікого що просити. Тільки він може їй допомагати. Він одружився на дуже багатій дівчині в Тернополі.
Шлюб між Наталією і Богданом кілька разів переривався. Наталя мала ще одного чоловіка і з ним третю дитину. Та Богдан декілька разів прямо з вулиць Здолбунова забирав Наташу до Тернополя.
Перший сімейний досвід спільного проживання Наташа отримала, ще в чотирнадцять років.
– Мій вітчим, її дідо, спав з нею в одній кімнаті. Вони спали в одному ліжку. Моя мама знала, але мені тоді не говорила. Аж через роки перед смертю мені мій чоловік сказав. Для нього Наташа була все. Знала я би тоді, вигнала б вітчима. Може б інакше доля Наташі склалася і вона б не була гулящою.
Втім, навіть вітчим пані Світлани, з яким пізнала доросле життя Наталя, помер не помер своєю смертю. Це було в середині 90-х.
– Я якраз була на роботі. Приходжу, тато лежить побитий, голова в крові, обличчя все синє. Богдан побив. Через тиждень тато помер. Я кажу, давайте подамо заяву. Наташа мені: «То в чом дєло, подавай, сяде він в тюрму, а я тобі, мамо, сяду на шию». А я тільки на пенсію вийшла, у мене пенсія 49 гривень тоді була. Як мені бути? Що мені робити? Гадюку годувати, коли сама ледь з кінцями зводжу, донька ще є молодша п’ятнадцять років. І моя мама каже… та нехай. Так і не подали заяву. Та вони і мою маму до смерті швидше довели нервами.
І не тільки маму. На той світ допомогли піти другому чоловікові Світлани Олексіївни. Богдан і Наталя уже тодіпроживали в Тернополі. Приїхали в гості на день народження до молодшої доньки пані Світлани.
– Богдан з Наташею прийшли обоє на підпитку. Сіли ще поправили. Напали на мого чоловіка Миколу. Богдан вдарив Миколу в горло, розбили щелепу, але через певний час синці та садни пройшли. Після того у Миколи рак горла. Через декілька місяців після бійки і він помер. Богдан і мене не раз лапав за горло. Живіт від побоїв був весь чорний. Наташа це бачила і знаєте, що казала до Богдана? «Не чіпай її, вона сама здохне».
У 2006-му році після чергового побиття, Світлана Олексіївна подала заяву в міліцію. Та це не помогло.
– У нас в Здолбунові є такий міліціонер К…, друг Наташі і зятя. Богдан дав йому тисячу гривень і той його відпустив. Я приходжу в міліцію, сидить отой К…, моя Наташа і ще один мент. Хі-хі і ха-ха наді мною. К… взяв у мене пояснення. А в нього такий почерк дрібний і він мої пояснення писав сам, а потім дав прочитати. Я ледве розібрала, що там написано. То потім виявилося, що я, мені сімдесят тоді, нанесла нервове потрясіння. Мене зробили винною, що мене побив зять.
Врятував Світлану Олексіївну адвокат, який звернувся в прокуратуру по діях міліціонера. Прокуратура відкрила кримінальну справу. Після цього від будинку пані Світлани міліціонери не відходили кілька тижнів. Просили жінку забрати заяву з прокуратури.
– Приходили, благали, ой, йому робити треба, ой, у нього діти малі і тому подібне. Я махнула рукою, чорт з ними. Заяву забрала. А не треба було. К… й досі працює в Здолбунівській поліції і те ж саме далі творить. Коли я ходила в міліцію, то ще не вийшла з відділу, як К… Наташі подзвонив і говорив, що я була.
Наталя й далі не давала спокою мамі навіть після прощення Богдана.
Жінці зараз майже вісімдесят. А на схилі віку дожити важко, адже дитина виганяла маму на вулицю. В лютому цього року якраз минає десять років як Здолбунівський суд вирішив поділити квартиру Світлани Олексіївни на двоє.
– Якраз 10 лютого мине десять років, як ота кімната закрита на ключ. Я доступу не маю. Там нема ні батарей на опалення, ні води. Нічого там нема. Пустує. Я просила Наташу продати мені кімнату. А вона мені каже: «Як для тебе, то за 100 тисяч гривень продам». У неї ж ніхто не купить, бо кому потрібна та кімната. Це ж багато. Ця кімната за цінами в Здолбунові вартує від сили 30 тисяч гривень. За що сто? Чому так дорого матері? Я не можу купити за такі гроші.
Замість епілогу
Ця історія направду багата подіями однієї родини. Слухати від очевидців дуже важко. Далеко не всі події розказані. У Здолбунові люди час від часу говорять між собою про життя пані Світлани, якій майже вісімдесят.
Наталії більше п’ятдесяти. Але миру між матір’ю та дитиною вже ніколи не буде.
Світлана Олексіївна винить себе все життя, що не зуміла виховати доньку, як людину. Це її рідна кров, тіло від тіла, народила в муках. І любить, і ненавидить. А доньці байдужі почуття матері. Складається так, що Наталя взагалі не має жіночих чи себто материнських почуттів, якщо на її очах співмешканець знущається над матір’ю, б’є сина, б’є вітчима.
