Це тільки юним закоханим рай і у хаті з лободи. Та варто трохи пожити – помучитись у кімнатах гуртожитку чи винаймаючи житло, і подружжя починає мріяти «жити, як усі» – зручно та комфортно у затишній квартирі. Саме мрія мати власний куточок штовхнула не одного нашого земляка чи землячку вирушити на заробітки за кордон.
От і Віта (всі імена діючих осіб з етичних міркувань змінено) наважилась у далекому 1999-му шукати кращої долі в Італії. Син на той час закінчував школу, тож чоловік не заперечував, аби дружина трохи збагатила сімейний бюджет, пише Номер один
Як більшість українських «попелюшок», жінка прибирала помешкання та доглядала стареньких. Відтак перші зароблені долари – євро смерділи їй старечим тілом, кухонним брудом та пилом закутків. Щоправда, невдовзі почала менше бридитись і ставилася до роботи як до джерела втілити давнішню мрію.
Тим паче що через рік до неї приїхав і чоловік. Утім перші півроку їй було непереливки, оскільки Іван ніде не міг знайти роботу. Пізніше його взяли на будівництво, до того ж чоловік навчився гарно стелити плитку, тож і заробляти почав більше за дружину.
СТЕЖТЕ ЗА ЦІКАВИМИ ТА ОПЕРАТИВНИМИ НОВИНАМИ У TELEGRAMІ.
Помешкання вони винаймали дешеве, господарство жінка вела ощадливо, відтак євроцент до євроценту і незабаром наскладали не одну тисячу євро. Порадившись, вирішили, що чоловік поїде в Україну, відкриє рахунок у банку, і вони будуть передавати гроші Івановому братові, а той кластиме їх на рахунок. Варто зазначити, що незабаром до батьків приїхав і син.
І ось у 2011 р. чоловік знову їде в Україну, укладає договір з відомою у Тернополі будівельною компанією та купує двокімнатну квартиру. Подружжя настільки раділо, що вирішило не витрачати грошей, мовляв, краще за Івана ніхто ремонт не зробить. А він запросить друга й удвох вони все виконають якісно й надійно. Згодом уже в суді цей товариш-помічник засвідчить, що Іван не тільки штукатурив, стелив плитку, а й усі матеріали купував за власні кошти. У підсумку через чотири місяці ремонт було завершено.
Тим часом Віта в Італії потрапила до лікарні, невдовзі її прооперували. Ясна річ, весь цей час жінка не працювала, та й надалі лікарі категорично заборонили їй важко працювати і не радили вирушати у далеку дорогу, нехай навіть додому.
Утім незабаром чоловік знову повернувся до Італії. Однак у стосунках між подружжям з’явилася тріщина: вони почали сваритися, зникли ніжність і турбота одне про одного. Іван постійно ходив похмурий, набурмосений, чіплявся до кожного слова, повчав і робив зауваження. Тож хоча вони мешкали під одним дахом, але стали чужими людьми.
Аби менше бачитись, Віта знайшла роботу в піцерії – мила посуд, прибирала. Та варто було їй пізно вночі повернутися додому, як чоловік влаштовував сцену ревнощів.
Зрештою, наприкінці червня 2018 р. під час сварки Іван жорстоко побив жінку, у важкому стані її забрала «швидка». Переляканий домашній садист щодня провідував дружину, проявляв увагу, просив вибачення. І вона здалася, навіть не підозрюючи, що насправді чоловік боявся відповідальності. Зрештою, забити до напівсмерті дружину – це вже тяжкий злочин.
Але довгі дні лікування не минули даром – через 30 років подружнього життя Віта вирішила розлучитися і сказала про це чоловіку. Як не дивно, той не заперечував, от тільки варто їй було згадати про квартиру, мовляв, її доведеться поділити, як Іван кричав: «Квартира моя! Оформлена на мене, ремонт я робив сам, усі меблі, побутову техніку, все до останньої гайки я купив і встановив ось цими руками!»
Та Віта вирішила не відступати. Порадившись із юристом, звернулася до суду.
Непростий це був судовий процес. Стоси чеків, довідок із банків і лікарні – з Італії та України надало колишнє подружжя Тернопільському міськрайонному суду. І нарешті служитель Феміди виніс рішення: подружжя – розлучити та частково задовольнити позов жінки, виділивши їй частину квартири, а от щодо меблів, побутової техніки – відмовити. Спільно нажите подружнє майно, звичайно, ділиться порівну, але умивальник, газові котел і плиту, пральну машинку і плазмові телевізори купував таки чоловік за власні кошти, що підтвердили свідки.
…Великий сумнів, що колишнє подружжя зможе жити під одним дахом, у поділеній судом квартирі. Зрештою, втіливши мрію молодості, на схилі літ вони стали ворогами. І все через квадратні метри.
