Подію, що сталася в Одеському обласному перинатальному центрі 24 червня 2016 року і про яку «НОВА…» тоді , звісно, писала, назвали медичною сенсацією. 37-річна Оксана Кобелецька народила п’ятірню. І це не результат ЕКО. До того моменту вона була інженером-аналітиком і перебувала у відпустці по догляду за трирічною донечкою Алісою.
Цікавість до мами п’ятірні в усій Україні та за її межами була і є така шалена, що Оксана вирішила створити сторінку в Інстаґрам, де чесно розповідає про себе, ділиться лайфхаками і, звичайно ж, публікує світлини малюків.
Впевнені, що поради з блогу мами шести дітей, яка, за її власними словами, звикла, що на вулиці всі дивляться на її сім’ю «як на цирк або парад», будуть цікавими та корисними і для читачів «НОВОЇ…»
УЗД розділило життя на «до» і «після»
– Все було, як у всіх: голий живіт, гель і сканер. Але коли лікарка почала дивитися на екран, вона сильно змінилася на обличчі, і я не на жарт злякалася. Пам’ятаю, як вона почала вголос рахувати кількість плодів і примовляла, що за таке мені повинні подарувати будинок біля моря. Я не могла усвідомити, що це відбувається зі мною. І прийняли тверде рішення виношувати.
Лікарі відразу сказали, що якщо діти будуть вагою понад 900 г, то реально буде їх виходити. Чітких прогнозів ніхто не давав, тільки хапалися за голову, скільки потрібно обладнання: дитяча реанімація в міському пологовому будинку не розрахована на стільки дітей одночасно.
Як мамі не збожеволіти
Не зациклюватися на додатковому пранні, прибиранні та схожих речах. Я б точно загнулася, якби, коли була на грудному вигодовуванні, харчувалася тільки запеченими яблуками, «голими» вуглеводами, все прасувала і мила тричі на день. Тож їла майже все і робила тільки необхідне, на мою думку.
Не поспішати з введенням прикорму, озираючись на загальноприйняті норми, а слухати насамперед себе. Всі норми мають свій діапазон, і головне — це готовність самих дітей. Ми почали тільки після 7 місяців — поступово, з овочів, і це дозволило відразу сформувати правильні харчові звички.
Не давати пробувати цукерки, сосиски, соки. Малюки досі цього всього не знають, не пробували, тому і не давати їм не важко.
Якщо діти не знають, що таке планшети, мультики, телефони, їх набагато легше заспокоїти і не мати істерик з приводу випрошування. Краще познайомити дітей з гаджетами якомога пізніше.
За 5 дітей – 5 кімнат
– На 31-ому тижні довелося робити екстрений кесарів розтин. Завдяки трьом лікарям діти з’явилися буквально за кілька хвилин: Денис з вагою 1 810 грамів, Дарина — 1 190 грамів, Влад — 1 750 г, Саша — 1 250 г і Давид — 1 450 грамів. Нині пригадую, що було швидко і страшно. Молилася, щоб усе пройшло добре. Було організовано 5 реанімаційних бригад, навіть привезли обладнання з інших лікарень. Я нормально не могла їх розглянути: дітей миттю забирали.
Оскільки випадок був унікальним, його відзначила міська влада: ми отримали 5-кімнатну квартиру. При народженні дітей мер заснував грошовий фонд для нашої сім’ї, і ми його потихеньку освоюємо.
Були приречені на режим
– Годували дітей по 8 разів на добу, кожні 3 години, відхилення від графіка навіть на 10-15 хвилин спричиняло колективні істерики і те, що потім нічого не встигаєш. Начебто тільки погодувала, а вже до наступного годування треба готуватися. Моя мама і чоловік тоді дуже рятували. П’ятірня була приречена на режим з перших днів. Починаючи з лікарні, де загальний режим для всіх, я просто намагалася не збивати його. До 6 місяців у них було вже 6-разове харчування, чітке денне гуляння і нічний сон, коли сплять усі разом. А вдень ми їх не заколисували, якщо хтось хоче не спати, то нехай грається, а якщо котресь хоче спати і ніхто не заважає, то спить.
Все одно розлучилися б
Через пів року після народження чоловік буквально за добу зібрав і вивіз свої речі з квартири і навіть з будинку на дачі, більше не переступивши нашого порога. До цього спричинилося стільки нюансів, що я збиралася подавати на розлучення наприкінці 2015 року. Сьогодні, озираючись на пережите, скажу точно: якби народилася одна дитина — ми би все одно розлучилися б.
– Мама стала моїм буфером, вона захищала від проблем, стресів і змушувала вірити, що все буде добре. Вона розповідала друзям, знайомим про нашу ситуацію, і наша квартира почала перетворюватися на штаб, куди зносили дитячі речі та збиралася інформація, до кого можна звернутися за допомогою.
Бути мамою п’ятірні — це…
В голові все множити на 5. Вважати подвійний візок легким і делікатним. Звикнути, що на вас дивляться, як на цирк або парад на вулиці.
Дуже заздрити в дитячій поліклініці людям, які прийшли на прийом з однією дитиною: мама, тато, бабуся, дідусь і хрещена. І всі зайняті цією дитиною.
Професійно падати на підлогу, якщо одна дитина попросилася на руки. Все одно решта через секунду зроблять те саме і взяти всіх вийде тільки в такому положенні.
Від запитання «Як ви справляєтеся?» починає страшно боліти мозоль на язиці.
А від запитання «Самі чи ЕКО?» починається неконтрольований сміх і сіпається око.
Периферійний зір розвинений краще за основний, адже розвинулася навичка контролювати 5 рухомих предметів.
Постійно накручувати себе, що недодала уваги дітям. Потім дивишся, як вони спілкуються між собою, і тебе відпускає.
Якщо вночі на твоєму ліжку лише пара «зірочок», то, вважай, пощастило.
Закуповуватися мішками й коробками, а повертаючись додому лише з однією торбою з магазину, відчувати себе, як після легкої прогулянки. Бути на всі 200% впевненою, що життя ніколи вже не буде нудним.
«Мені дуже соромно, але я плутаю дітей»
– Коли я дізналася, що виношую цілих дві пари однояйцевих близнюків, то думка про те, чи не буду я їх плутати і, трохи подорослішавши, чи не будуть вони цим маніпулювати, не давала мені спокою. Коли вони народилися, я зітхнула з полегшенням, бо відмінності, нехай невеликі, у них все ж є. Форма голови, обриси щік, ріст волосся — такі прикмети я старанно вишукувала.
Але досі отак з несподіванки я їх плутаю і називаю не своїми іменами. Спочатку ми навіть їм кольорові стрічечки чіпляли. Дівчаток розрізняти дуже важко, тому в Даші досі червона ниточка на ручці. Старша донька Аліса спочатку начебто не плутала, поки її не запитали. Вона зізналася, що називає їх, як їй зручно. Конфузи бувають навіть між самими малюками: недавно Саша показувала на Дениса і стверджувала, що це Влад, а Денис там! Може, навмисне?
Мері Поппінс існує!
– Наявність няні я для себе поставила одним з пунктів виживання — як необхідність їсти, спати і залишитися живою.
Грошей у мене на неї не було, але знайшлися добрі люди, які допомогли. Я знайшла таку людину, яка мені потрібна, не відразу, але сьогодні я знаю: Мері Поппінс існує. Вона з’явилася, як відповідь на благання, відразу влилася, впоралася, як ніхто, здавалося б, граючись. Її життєвій мудрості, спокою я часто дивувалася. Малеча так її слухає, це просто фантастика! Вона допомогла і навчила багато чому не тільки дітей, а й нас із бабусею!
Навіщо народжувала?
– Про що я думала і для чого народжувала, якщо з чоловіком не все гладко і грошей не було? Думало, що це – п’ять серденьок, які вже б’ються в мені одночасно. Знала: хоч як важко буде, буду тягти хрест, який мені для чогось дали. Я стала публічною, щоб всі ті, хто повірив у нас і допоміг, бачили, що все добре, ми ростемо, розвиваємось, радіємо життю і радіємо, що у нас є це життя. Як то кажуть: кому дано багато, з того і спитають більше.
