Меджугор’є справедливо називають місцем, де небо дозволяє торкнутися до себе. І справді, той, хто вперше побував тут, відчує це і запам’ятає на усе своє життя. Сама назва цього мальовничого хорватського селища в Боснії, що розкинулося між двома горами – Кржіваца і Подбрдо, говорить сама за себе.
Як повідомляє “7 днів“, тернопільські паломники подолали величезний шлях, щоб відвідати це неймовірне місце. А своїми враженнями поділилися із журналістами.
“Та найперше ми, паломники, долаємо нелегкий шлях до одного із найсвятіших місць на Землі. З нами – наш духівник і наставник, священник Василь Щур, який очолив групу подорожуючих з Тернопільщини, Львівщини та Закарпаття.
Ми в очікуванні дива. Дорогою молимося, слухаємо настанови духівника і неймовірно цікаві розповіді нашого гіда Оксани Плечій. Дівчина лише цього року закінчила Львівський національний університет, але її ерудованості, мудрості, відповідальності можуть позаздрити колеги і з більшим стажем роботи.
Наш неймовірно добрий, мудрий, толерантний гід Оксаночка (саме так її називали усі) Плечій. Дякую за витримку!
Словом, нам неймовірно поталанило з гідом! І не тільки.
Подорожі сприяли і хороша погода, і гарний настрій, і доброзичливе ставлення організаторів до кожного паломника.
Комфортабельний автобус і відмінна команда водіїв-тернополян стали запорукою безпечної поїздки.
Переїхавши кордон, мене вразили дороги Хорватії. Ця разюча відмінність від українських шляхів відчутна до болю. Болить те, що в Україні досі не змогли збудувати бодай однієї подібної дроги: з ідеально рівним покриттям, з чіткими розмітками, з яскравими дорожніми знаками. І все це – у маленькій Хорватії.
Своїми чудовими дорогами Хорватія завдячує невпинному потокові туристів, які курсують країною до курортних місць.
Згідно з даними одного з нещодавніх досліджень європейських автомобільних доріг, хорватські автошляхи є одними з найсучасніших і найбезпечніших на континенті. Це стало можливим унаслідок їх повної реконструкції.
Насправді, туризм є найважливішою складовою для хорватської економіки. Чимало туристів приїжджають на курорти країни на своїх автомобілях. Без адекватних доріг пересування по країні в літні місяці було б утруднено. Дороги є життєво необхідними для підтримки розвитку країни і для економічного зростання. Хорватія має достатню мережу доріг. Це великий поступ як для країни, що недавно пережила війну за незалежність.
Чимало з них є платними, і саме ця обставина пояснює їх хорошу якість.
Для себе я назвала Хорватію “країною тунелів”. Тут вони вражаючі — від великих, протяжністю до шести кілометрів, і до менших, із різним кілометражем. Рівнин тут мало, в основному – гори. Тож винахідливі будівельники умудрилися прокласти автомобільні дороги під горами. Вражаюче!
І ось ми у Меджугор’ї. У невеликому хорватському селищі, яке стало місцем паломництва для усіх християн світу.
Отець Василь Щур приїздить сюди уже не вперше, тож йому є що нам розповісти.
Меджуґор’є за останніх 37 років стало унікальним місцем у світі, куди з’їжджаються люди з усього світу: різного кольору шкіри, багаті і бідні, молоді і старі. Тут немає дня у році або сезону, коли б не було чути богослужіння на різних мовах світу. Так анонсує це святе місце Паломницький центр Іхтіс, який надав нам таку можливість побувати у цьому святому місці. Центр Іхтіс заснований з метою організації паломницьких, паломницько-екскурсійних та відпочинкових турів для духовного і культурного збагачення, відкриття для себе нових місць та вражень, знайомства з християнськими традиціями нашого та інших народів.
Це хорватське містечко – справжній рай на землі. Тільки уявіть собі, що у вас під вікном ростуть апельсинові і гранатові дерева. Ми були тут у пору, коли плоди вже дозріли, а довкола стояв п’янкий запах цитрусу і ківі. Неймовірно!
Подбрдо — так називають гору в селі Б’яковічі, де візіонери вперше побачили Богородицю – Царицю Миру.
Отож, саме тут, 24 червня 1981 року, у свято св. Йоана Хрестителя четверо підлітків, що вийшли погуляти на околицю села, побачили сяючу жіночу постать з дитиною на руках. На другий день на цьому ж місці світла Панна відкрила дітям (тоді їх було вже шестеро) своє ім’я: «Я – Благословенна Діва Марія, Матір Ісуса». З того часу Пресвята Богородиця продовжує відвідувати візіонерів до сьогоднішнього дня. Тобто об’явлення тривають, і це робить Меджугор’є унікальною святинею.
Зважаючи на кількість паломників, котрі відвідали це місце (за останні 33 роки — біля 50 мільйонів), його можна назвати світовим центром молитви та сповідальницею світу.
Першу церкву було збудовано у 1897 році, однак після Першої світової війни було пошкоджено фундамент церкви, і її вже не можна було використовувати для богослужінь.
Нову церкву було освячено 19 січня 1969 р. Сьогодні — це осередок молитовного життя, місце, де збираються парафіяни і паломники. Свята Служба Божа та молитовна програма відбувається в церкві, а влітку надворі, позаду церкви, де встановлений вівтар.
На площі перед входом до храму знаходиться фігура Марії Цариці Миру скульптора Діно Фелічі. Ліворуч від церкви — статуя св. Леопольда Богдана Мандіча, а праворуч — великий дерев’яний Хрест, поряд з яким можна поставити запалені свічки. З південно-західного боку височить скульптура Воскреслого Христа — робота Айдо Айдіча. Поруч з церквою велика кількість сповідалень.
Окремо про сповідальні. Я вперше у житті побачила таку їх кількість! На площі перед церквою і позаду неї розміщено численні кабінки, які нагадують телефонні будки у переговорних пунктах ще радянських часів. Скільки ж їх тут! І на всіх не вистачає. Тому священники, котрі не потрапили до сповідалень, дають розрішення людям просто неба, сидячи на стільцях. Перед ними на землі стоять таблички із надписами країн.
Чесно зізнаюсь, такої кількості людей різних рас я не очікувала зустріти тут. На молитовних богослужіннях я бачила поляків, італійців, японців, африканців, американців, англійців, німців, ну і, звісно, українців. Тільки уявіть цю атмосферу урочистої літургії, промовленої багатьма мовами світу! Яка енергетика у цьому святому місці!
Щодня, вдень і вночі, можна побачити групи прочан, котрі підіймаються до місця перших об’явлень на горі Подбрдо. 8 вересня 2001 року на цьому місці було встановлено й освячено статую, яку присвячено Марії Цариці Миру. Ця фігура, як і та, що встановлена на площі біля церкви, є даром корейських прочан як знак вдячності за зцілення їхнього глухонімого сина. У 1989 році на всьому шляху від підніжжя гори до місця об’явлень були встановлені рельєфні зображення, присвячені Радісним і Страсним Таїнствам Вервиці, скульптора професора Кармелло Пуззоло з Флоренції. Біля підніжжя Подбрдо — гори об’явлень, знаходиться “Голубий Хрест”, де з 4 липня 1982 р. збираються молитовні групи. Щонеділі на горі об’явлень священники провадять молитву вервиці.
Як символічно, що ми, українські прочани, молилися біля Цариці Миру за мир у нашій країні.
На третій день свого чудесного об’явлення Богородиця сказала візіонерам:
“Мир, мир, мир — тільки мир. Мир повинен бути не лише між Богом і людиною, але і між людьми взаємно!”.
І ось перед нами ця висока гора об’явлення, куди ми маємо здійснити сходження. Гора, що вкрита гострим і розкиданим у всі боки камінням, неприваблива на перший погляд. Але що таке труднощі, у порівнянні зі справжнім подарунком – зустріччю із Царицею Світу? Тому збираючи всю волю в кулак, відкидаючи страх і невпевненість, рушаємо вгору.
Попереду йде наш поводир і духівник о. Василь Щур і гід Оксаночка Плечій. Молимося, боремося із втомою, переборюємо бажання повернутися і боїмося здатися. Для чого ж сюди приїхали? Тільки вперед! Для себе я вирішила цю проблему просто: не дивилася вгору, лише на ту дорогу, що зараз переді мною. Так легше – не бачити складнощів, які попереду. Якоїсь миті відчуваю втому, закрадається сумнів: чи дійду?
І стається чудо. Звідкись у мене з’являються сили і я йду нарівні із першими. І ось вона ціль – вершина гори, де велично височіє статуя Матері Божої Цариці Миру.
Таємничості нашій подорожі надає вечірня пора. Над статуєю Богородиці виблискує сяйвом місяць, який кидає своє нічне срібло на гору. Молимося у тиші і кожен у своїй потребі. Блаженне тепло проходить тілом, душа умиротворена і чекає чуда. Матір Божа всіх чує і всім допоможе!
Друга наша підкорена вершина у Меджугор’ї – гора Кріжевач. На її вершині парафіяни спорудули Хрест у пам’ять про 1900-ліття Розп’яття Ісуса Христа. З 1934 року тут відправляють Службу Божу у першу неділю після свята Різдва Богородиці (Свято Воздвиження Чесного Хреста Господнього). На горі Кріжевач паломники здійснюють Хресну Дорогу, переходячи від стації до стації, а на самій горі мають змогу побути в тиші перед Богом.
У перші роки об’явлень, місця стацій визначались дерев’яними хрестами. У 1988 р. було зроблено й встановлено бронзові рельєфні зображення стацій Хресної Дороги, роботи італійського скульптора проф. Кармелло Пуззоло. Кріжевач став Голгофою Меджуґор’я. Щоп’ятниці тут відбувається парохіяльна Хресна Дорога.
Ця гора вища і складніша за маршрутом, ніж учорашня. Долаючи безсилля, втому, невпевненість, дряпаємось по гострому камінні. Зупиняємось лише для відправи біля кожної стації Хресної Дороги. Нас обганяють паломники, які йдуть босоніж. Це така особлива офіра і жертва Христу: вийти на гору босоніж, тамуючи біль. Хто цього не відчув, не спробував – не зрозуміє цієї жертви.
Що так є насправді, ми мали змогу переконатись, зустрівшись із подружжям із Канади Патріком і Ненсі, та мешканцями християнської спільноти “Ченаколо”.
Патрік, який зрікся усього бізнесу і вклав гроші у розбудову паломницького комплексу у Меджугор’ї, схожий скоріше на хорошого актора, ніж на бізнесмена. Це він сьогодні із широкою посмішкою розповідає про усі свої життєві перипетії. А раніше зазнав чимало клопоту в особистому житті, мав проблеми із дітьми. Історія його навернення до Бога вражає і дає відповідь на чимало актуальних питань, які турбують нас усіх.
Володіючи великим автомобільним бізнесом, який приносив молодому чоловікові мільйонні прибутки, він думав що гроші – річ, яка може вирішити усі життєві потреби. Зрештою, певний час так і було. Гроші Патрік називав Богом і не допускав думки про молитву, сповідь, покаяння чи звичайний похід до храму.
Результатом цього бізнесу стало те, що він тричі одружувався і двічі розлучався.У нього є четверо дітей та дружина Ненсі.
Гроші не робили його і дітей щасливими. Та якось до рук бізнесмена потрапила книга послань Богородиці з Меджугор’я, яку дала почитати чоловікові дружина Ненсі. Він відкрив книгу, і на одній зі сторінок прочитав послання: “Я закликаю вас до навернення востаннє…”. Це був знак і шанс, останній шанс змінити своє життя.
І тоді Патрік вирішив доручити своїх дітей Богородиці.
“Богородице, будь ласка, візьми моїх дітей. Будь тим батьком, яким я ніколи не був, тому що я зовсім не вдався. Я ніколи у житті не ходив із цими дітьми в церкву, не молився із ними. Я навіть їх не хрестив. А зараз в мене: наркотики, алкоголь, розлучення. Я сказав: “Богородице, Ти візьми їх, тому що я, як батько, не зробив те, що повинен був”. Це було вперше в моєму житті, коли я помолився. Я просив Богородицю, щоб вона спасла моїх дітей”, — емоційно розповідав присутнім Патрік.
Сьогодні разом з дружиною він проживає у Меджугор’ї, переїхав сюди назавжди, щоб бути ближче до Спасительки і працює на славу Божу.
Така ось повчальна історія. Відвідали ми також дуже цікаве місце — спільноту “Ченаколо”. Це християнське об’єднання, яке приймає молодих людей, які загубилися у цьому світі та почуваються втраченими, незадоволеними, переляканими, зневіреними.
Тут знаходять прихисток ті, хто хоче знайти самого себе, знайти радість і сенс життя.
“Ченаколо” заснована в липні 1983 року монахинею Ельвірою Петроцці, яка добре розуміла існуючу проблему. У неї було прагнення віддати своє життя Богові за наркозалежних і всіх молодих людей, які почуваються втраченим, покинутими.
Перший будинок спільноти, зараз це її центр, знаходиться в Салуццо, в Італії. Сьогодні спільнота має 32 будинки в Італії і по всьому світу (у Франції, Хорватії, Боснії та Герцеговині, Австрії, Домініканській Республіці, США, Мексиці, Ірландії…). Дім “Ченаколо” ще називають світлом у темряві, знаком надії, живим свідоцтвом того, що смерті не належить останнє слово.
Ми побували у чоловічій спільноті. Подібна організація існує у Меджугор’ї і для дівчат та жінок. Молодим людям пропонують простий, домашній спосіб життя, відкриваючи їм, таким чином, дари, які можна знайти в роботі, дружбі і вірі в Слово Боже, що втілилося в Ісусі, розп’ятого і воскреслого заради нас. Тут не використовують для лікування ліки, ні легкі наркотики, ні препарати від психічних захворювань. Наркотична ломка тут не знімається звичайними ліками. Ліками в цій Спільноті стає молитва, робота і “ангел-охоронець”. Ангелом-охоронцем називають того, хто, проживши в Спільноті кілька місяців, приймає на себе турботу про нових її членів.
Сестра Ельвіра говорить, що члени спільноти самі можуть визначати час, коли вони готові повернутися до життя у світі, і це відбувається тоді, коли вони вирішили, що молитва буде завжди присутній в їхньому житті. У “Ченаколо”, свого роду школі, молоді люди вчаться любити Бога і самих себе, і, таким чином, намагаються жити життям у всій його повноті.
Будинок для юнаків у Меджугор’ї був відкритий в 1991 році, для дівчат — в 2000 році.
Зі щемом у серці ми вислухали надзвичайно відверті виступи двох мешканців спільноти, молодих хлопців. Наркотики, сварки з батьками, спроби суїциду, втеча з дому, повна зневіра – ось що довелось пережити. Сьогодні вони діляться тим, як долають труднощі, як може налагодитися життя з Богом і вірою в Нього. Зворушливо до сліз…Усе життя спільноти — на тематичних стендах. Ще вчора ці хлопці не бачили сенсу життя, а сьогодні — усміхаються на фото.
Насамкінець нашого перебування у цьому святому місті ми мали унікальну можливість побувати на відправі святої літургії українською мовою в східному обряді, яку разом з іншими духівниками з України відслужив наш керівник групи о. Василь Щур.
І як приємно, що цю літургію відспівав хор наших земляків із Березовиці. Відбулась відправа у Майчиному селі, або, як його ще називають, село Матері.
Воно було засновано о. Славком Барбарічем у 1993 році. Заснування Майчиного села було викликано необхідністю опіки над дітьми, які втратили свої сім’ї та житло внаслідок війни на Балканах. Сьогодні на території поселення діє багато різних спільнот та фундацій.
Меджурор’є кличе і чекає на нас. Думаю, тут варто побувати хоча б раз у житті кожному”.
