Тернополянка Наталія Червак часто організовує челенджі у соціальних мережах. Нещодавно її відмова від цукру перейшла межу 40 днів і зібрала кілька десятків однодумців. Проте цього разу Наталя вирішила організувати виклик поза соціальними мережами, адже його метою була відмова від мобільного телефону та від користування інтернетом. Чи вдалося це їй?- жінка розповіла читачам “Галасу”.
– Digital detox – цей челендж був найкоротшим, проте найважчим з усіх. Коли я відмовилася від цукру, то важко було на початку і зовсім легко тепер – через 6 тижнів. Про все це ви можете прочитати на моїй сторінці @chervaknataliia в Інстаграмі.
Перед тим, як прожити свій перший день без Інтернету та телефону взагалі, я провела невеличке опитування на своїй сторінці в інстаграмі, щоб побачити чи це лише моя проблема цілодобово зависати у соціальних мережах, по суті нічого там не роблячи, лише гортаючи стрічку новин. При цьому реальне життя, яке більш позитивне та яскраве, просто протікало, як пісок крізь пальці. Банально, але це, на жаль, так.
Виявляється, більшість витрачають по 100-200 грн на інтернет щомісяця. І ми сприймаємо це, як належне, проте нарікаємо, що подорожчали комунальні на газ, воду, світло. Для нас інтернет- це життєво необхідна річ. Бо в багатьох робота вимагає постійного зв’язку. І погодьтеся, найефективніша реклама – в інтернеті. Тут навіть можна поставити собі чи комусь діагноз і знайти ліки чи інші нетрадиційні засоби/методи одужання. Інколи смішно, а інколи хочеться плакати, правда?
Лише двоє людей написали, що тратять на інтернет зовсім мало часу і можуть тижнями туди не заходити. Може таких людей набагато більше і в них саме був той вихідний від віртуального світу день, а може, їм він взагалі не потрібний і вони насолоджуються реальним життям і справами без залежності постійно зазирати в телефон.
У мене з цим проблема. Ну, як ” проблема”? Пунктик. Тільки не треба писати в особисті повідомлення і радити лікарів реабілітологів – я ще не настільки залежна. Просто свій день починаю з читання новин і завершую тим самим. А ще впродовж дня дивлюся фото, читаю чиїсь публікації, пишу свої, читаю коментарі і т.д. Та так, як всі. Але чомусь день цих можливостей дався мені дуже важко, хоча ідея виявилася цікавою для багатьох моїх друзів. Вже опісля я вирішила зробити такі вихідні традиційними і обрала неділю, як вихідний від соціальних мереж день.
Отож, ось він – мій digital detox. Мій вихідний без телефону.
Прокинулася, як завжди о 8 годині. Дитина і чоловік ще спали і я вирішила прочитати новини, лежачи в ліжку, але згадала: “Челендж!” Ну, гаразд. Полежала просто, подивилася на стелю, встала, пройшлася по кімнаті, зробила ранкову руханку. Зробила чаю. Знову згадала про телефон.
Вирішила, що варто захопити себе чимось іншим і почала готувати сніданок. Приготувала ще й обід і вечерю. Кілька разів рука смикалася за телефоном, начебто підглянути рецепт. Але я легко поборола цю тягу. Ну, що я не знаю, як готувати борщ і варити гречку?
Але потім прокинулися мої дитина і чоловік і вже було не до телефону.
Чоловік повідомив, що новий телефон, який він замовив мені на день народження і який мав прийти пізніше, вже у відділенні пошти і ми підемо його забирати – сьогодні! Це дещо зіпсувало мені настрій, бо я зрозуміла, що вже не буде так легко. Отакий сюрприз. Мав би потішити.
Дорогою кілька разів чоловік перепитав чи не перенесла б я свій челендж без телефону на інший день. Я відмовилася. Все вже розпочато.
Поки ми гуляли, хотілося підійти до перехожих на вулиці і попросити телефон на кілька хвилин, щоб глянути чи не написав мені хто в інстаграмі. Подібно до курців, які часто просять один в одного сигарету. Просто так. От, чому серед користувачів соцмереж немає такого правила: ділитися телефоном на вулиці? Підійшов, попросив, швиденько погортав стрічку, полайкав малюнки, написав гнівний комент і полегшало. “Дякую, мужик, ти дуже виручив!” Пішов собі далі…
Щоб менше смикатися за телефоном, я вирішила схитрувати і лягла спати вдень разом з дитиною. Але як виявилося, то була найлегша частина дня, бо ввечері мені просто таки хотілося взяти новенький телефон,( який мав прийти набагато пізніше!!!) і все-все переглянути. Ой, ну, дуже вже кортіло!
Я навіть дістала з шафи гітару і почала грати. Син зацікавлено слухав, чоловік піджартовував. Потім було в’язання якогось пледу гачком і читання подарованої книжки. А ще невеличкий челендж з чоловіком по віджиманню від підлоги. Не буду писати, хто виграв, думаю, ви й так здогадуєтеся.
Вечірня прогулянка видалася мукою, оскільки Тернопіль святкував День Міста і мені дуже хотілося фотографуватися. Натомість ми весело провели час на атракціонах і концерті, але не зафільмували нічого. А всі довкола ходили, фотографувалися, знімали відео…
Повернулися за 2 години до півночі, коли мав закінчуватися мій челендж і цей час був схожим на зустріч Нового року. Я відстежувала годинник по хвилинах. Поклала телефон на стіл і сама сіла поруч. 30 секунд…В цей час я зрозуміла, наскільки ми залежні від технологій. Так, час не стоїть на місці. Але ми втрачаємо його відчуття. Інколи забуваємо про реальні цінності і людей, віддаючи перевагу нереальному простору. Але ніхто перед смертю не шкодуватиме, що мало сидів в Інтернеті чи лежав на дивані. Лише те, що рідко спілкувався з рідними і мало приділяв часу коханим чоловікові і дітям. Я рада, що витерпіла цей день і багато переосмислила свої пріоритетів.
Чоловік усміхається. Все. Вмикаю.
“Привіт. Я повернулася…”
