Не президент, а роль президента

Хто з вас дивився президентські дебати на Олімпійському? Пам’ятаєте, як кричав Порошенко і як чітко карбував слова Зеленський?

Очевидці потім писали, що Порох блискуче тримав масовку, заводив людей – мовляв, справжній трибун! Та телевізійна картинка показувала все трохи інакше: здавалося, Порошенко нервує й зривається, а Зеленський навпаки – тримається професійно і самовпевнено. Навіть те, що прихильників Порошенка на стадіоні було більше, зіграло з ним злий жарт: вони кричали на підтримку свого кандидата, а по телевізору здавалося, що стадіон шумує від обурення.
Ще більш демонстративною була ситуація, коли кандидати в президенти стали на коліна. Зеленський став навколішки перед камерами й стадіоном, а Петро Олексійович до публіки повернувся спиною. Потім довелося тисячами репостів пояснювати, що він став на коліно перед матір’ю загиблого в АТО вояка, але хто вже слухав? З моральної точки зору вчинок Порошенка бездоганний, але в телевізійному екрані електоральні бонуси зібрав Зеленський.
Президентом України став професійний актор, і тепер замість управління державою він грає роль глави держави. Грає незграбно, без смаку, але своєї основної мети досягає – його вірній публіці це подобається. А на інших йому начхати.
Зеленський знає, чого хоче його публіка, він розуміє, на яку саме виставу вона купила квитки. Тому сумлінно відпрацьовує концертну програму: нарада в Борисполі, представлення голів ОДА в обласних центрах – скрізь актор грає принципового президента, людину з народу, яка, можливо, й не розуміє всіх нюансів держуправління, зате вміє «присадити» співрозмовника. До кожного він знаходить ключик: у того розпитує про айфон, тому дає завдання ремонтувати дорогу на чужому окрузі, ще в іншого вимагає заяви на звільнення, хоч той чиновник і не підпорядкований президенту.
Зверніть увагу, як після кожного провалу Зеленського й Ко віддані фанати захищають свого президента в коментарях. Вони не визнають його помилок, натомість захоплюються народним (читай – хамським) стилем.
Скупатися в морі, з’їсти шаурму, записати відосик із ранкового тренування – Зеленський робить усе, щоб збирати лайки й репости. Робить це настільки ефектно, що всі вже й забули про обіцяний кінець епохи бідності чи продовження війни на Донбасі. Аудиторія Зеленського вважає, що він молодчина, старається хлопець, просто треба почекати, не все зразу!
Власне кажучи, у вмінні Зеленського грати роль народного президента-месника й збирати лайки і криється велика загроза для української демократії. Адже президент-актор, президент-медійник і справді (як то підтвердив глава його Офісу) не потребує журналістів і ЗМІ – він сам створює і розповсюджує свій контент.
Цього цілком досить, щоб утримати владу. Виявляється, не обов’язково демонструвати успіхи чи бути великим реформатором – наприклад, президент Сербії Александр Вучич зумів отримати майже абсолютну владу в своїй країні без жодних економічних див. Вистачило вміння маніпулювати громадською думкою, яке Вучич відточив ще за часів Мілошевича, коли був міністром інформації. Президент Сербії коментує найдрібніші події в житті країни, завжди виступає на боці справедливості, не гребує емоційними висловами – і народ підсів на це реаліті-шоу, лайкає й голосує.
Думаю, український народ вийде зі стану електоральної ейфорії нескоро. Не допоможуть і зимові платіжки – глядацька публіка звинувачуватиме у високих тарифах усіх, крім Зеленського: не все зразу, він старається!
І кому яке діло, що працює він на камеру, а не на державу.
Андрій Любка, письменник, Збруч

Автор: Halas

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *