За останнім соцопитуванням «Рейтингу», до Верховної Ради проходять п’ять партій. Лідирує з великим відривом «Слуга народу» — у них рейтинг 45,3%. На другому місці — «Опозиційна платформа — За життя», за них 12,1% українців. За «Голос» готові проголосувати 8,4%. «Європейську Солідарність» підтримують 7,2%, а «Батьківщину» — 7%.
Найстабільніший рейтинг у «Батьківщини» та «Опозиційного блоку», а показники «Голосу» стабільно ростуть із кожним тижнем. Менше ніж за місяць до виборів ми поговорили з Олексієм Антиповичем, директором соціологічної групи «Рейтинг», яка досліджує електоральні настрої, про те, чи зміняться лідери, чому стратегії одних програють іншим, та на яких округах програє «Слуга народу».
Якби вибори відбулися восени, у партії Зеленського були б інші опоненти. Рейтинг «Опозиційної платформи» (ОП) був би вищим. «Голос» мав би таку саму підтримку. Партія Тимошенко могла б трохи набрати за рахунок виборців Зеленського. А Порошенко сам би точно не дотягнув до прохідних 5% — йому б довелося об’єднуватися з прем’єром Гройсманом у більш потужну політичну силу.
Мажоритарники «Слуги народу» (СН) можуть одразу взяти 20—35% голосів, тому що рейтинг довіри до Зеленського — 70%. За всю історію наших замірів такої довіри не було навіть до церкви чи армії. Проте якщо на окрузі є кандидат, який багато років його фінансує, представник СН не буде фаворитом. Якщо ж боротися за округ будуть кандидати від партій президента та «єврооптимістів», то останньому перемогти силу бренду «Слуги» буде складно. Шанси СН на перемогу залежать і від географії: Дніпропетровщина та південна Україна — прихильні регіони, центр — менше, захід — ще менше.
Рейтинг «Батьківщини» стабільний, на рівні 7%. Виборець Тимошенко старіє, тому з кожними виборами її популярність падає. На цих виборах вона не оновлює партію, їй це не потрібно — її електорат орієнтується виключно на неї.
Порошенко обрав неправильну стратегію, тому рівень підтримки його «Європейської Солідарності» падає. Він декларує шлях у Європу, але цей самий курс обрав і Зеленський та всі інші, за невеликим винятком, партії — ЄС нічим не виділяється. Ще одна помилка Порошенка — дивний «реверанс» у бік Зеленського. Протягом президентської кампанії Порошенко переконував свого виборця, що проти нього виступає наркоман, клоун і навіть сам Путін. Тепер, коли довіра до Зеленського абсолютна і критикувати його невигідно, Порошенко говорить про готовність допомагати чинному президенту. Виборець Порошенка почувається обдуреним.
«Голос» Вакарчука помножив на нуль рейтинги «Самопомочі» і «Громадянської позиції». До того, як Вакарчук заявив, що йде на вибори, його рейтинг був 0,9%. Після заяви ми зафіксували 3%, і далі рейтинг ріс щотижня — з 3% до 8%. Він уже забрав частину виборців у «Європейської Солідарності». На черзі — молоді виборці «Слуги народу».
У Вакарчука високий рейтинг довіри в усій Україні, другий після Зеленського. Це ілюстрація запиту на зміни та нові обличчя. У «Голосу» найпривабливіша для виборця цієї орієнтації команда. Питання, чи буде рейтинг рости і далі? Для цього потрібно активно працювати в округах, але свою базову цифру в рейтингу «Голос» уже здобув.
Електорат «Опозиційної платформи» (ОП) та «Опозиційного блоку» (ОБ) — це 15—20% від усіх громадян. У цих партій один виборець, але після розколу ОП претендує на 12%, а ОБ — лише на 2%. Так склалося через лідера «Платформи» Юрія Бойка. Після втечі Януковича він позиціонувався як його наступник і голова партії, тому після розколу електорат пішов за ним.
«Опозиційний блок» — це стара політика, а народ хоче змін. У партії немає явного лідера. Перший номер списку Євген Мураєв колись мав непоганий рейтинг, а тепер розчинився у старій гвардії і кумулятивного ефекту не відбулося.
Ідеологічно «Опозиційна платформа» значно більш проросійська, вони про це відверто заявляють. Якщо ОБ відхрещується від тавра «російських маріонеток», то представники ОП відкрито їздять до Росії. Віктор Медведчук, третій номер у списку партії, токсичний для більшості українців, але не для прихильників ОП — вони розраховують на його близькі стосунки з Путіним.
В українців немає політичної пам’яті. Про пам’ять говорять у Facebook, у Києві, в журналістській спільноті. На Луганщині не будуть говорити про пам’ять, там будуть згадувати, «як було добре». Інформаційно Україна там програла. Усі російські меседжі на Донбасі та на півдні прекрасно сприймаються. Донбас не змінюється, а південь стає більш проросійським. Це питання до інформаційної політики.
«Силі і честі» Ігоря Смешка важко буде повторити успіх президентських перегонів. Зростання рейтингу партії гальмують «Батьківщина», «Опозиційний блок» та «Опозиційна платформа», які частково перебирають у неї голоси. Електорат партії до кінця не зрозумілий. Він сконцентрований частково на сході, частково в центрі. Це, скоріше, старше покоління, орієнтоване на порядок, яке прагне досвідчених облич у парламенті.
Уявний чесний полковник Гриценко програв реальному представнику спецслужб Смешку. Обидва — полковники, обидва орієнтовані на порядок. Але «Сила і честь» — більш зрозуміло, ніж нейтральне «чесні».
Лідер «Самопомочі» Андрій Садовий скотився назад до галицького політика і не став більш привабливим для національного виборця. Коли на президентських виборах Садовий знявся на користь Гриценка, він частково розчарував і свого виборця. Електорат «Самопомочі» переходить до Вакарчука. За останніми замірами, у Львові лідирує «Голос», за ним — «Слуга народу», а третьою йде «Європейська Солідарність» Порошенка.
Марія Ульяновська, theБабель
