Час міняти лідерів серед націонал-патріотів

Лідери нульових на зламі другої «десятки» ХХI століття нарешті йдуть, а нові, з поміж тих, які на виду – щось не проявляються.

Прочитав інтерв’ю Петра Порошенка «Українській правді». Висновок (не єдиний, але для мене – найважливіший): так і не зміг 5-й Президент за 5 років свого президентства навчитися обіцяному – «жити по-новому». Це попри все те, що він таки зробив для України. Таке переконання виникає, коли читаєш його відповіді на запитання, що стосуються нинішніх взаємин екс-президента з правоохоронною системою України, яку він нібито реформував, коли не був ще «екс». Це відповіді не державного діяча, морального орієнтиру і дороговказу, а чиновника, нехай і високого рангу, який викручується, вкотре видаючи за істину те, чого не було в природі.
Не має значення – чи він не може, чи не хоче відчути того, що безкомпромісно вимагає від нього час: абсолютна щирість саме у цьому та в деяких інших принципових для України питаннях. І тому це сумно, але це факт – в України немає адекватного вимогам часу лідера для руху в ЄС і НАТО. І той, який є, коли б відчував свою за це відповідальність, у першу чергу мав би зараз опікуватися пошуком і «постановкою» такого лідера. Як це свого часу зробив президент Франції Олланд: відчувши, що він не має шансів на переобрання – вклав все, що знав і міг в просування Еммануеля Макрона. Олланд ,в такий спосіб, вберіг Францію від популістів, які реально загрожували Парижу і зліва, і справа. А Порошенко? Станьте Олландом, Петре Олексійовичу, хоч би й з запізненням…
Звісно, можна й пишатися тим, що ми «як увесь цивілізований світ» – теж переживаємо кризу лідерства. Але Україна воює, все ж таки. А сучасного лідера немає не лише в «екс-президентської» партії й у всього геополітичного напрямку, який вона декларує. Хіба не настав час Юлії Тимошенко і всій її першій десятці списку йти в політичну тінь? А хіба не довели 21 липня лідери українських націоналістів, що вони не здатні «переломити фатум», хоча б якесь парламентське представництво забезпечити ідеології, якої в наш час бракує і знову бракуватиме Верховній Раді України? А Садовий, Гриценко, Ляшко… Ви бачите, ким ще можна продовжити цей список. Від лідерів залежить майбутнє, а не від 80% «нових обличь» у Верховній Раді 1Х скликання. Якщо хтось запитає про Вакарчука, то не смішіть – гора «інтелігентських сподівань» абсолютно закономірно народила мишу – 5% «з хвостиком» і тепер битиметься за право бути п’ятим колесом у монопартійній коаліції «Слуги народу».
Лідери нульових на зламі другої «десятки» ХХ1 століття нарешті йдуть, а нові, з поміж тих, які на виду – щось не проявляються. І з одного боку це добре, хоча з іншого – тривожно. Найперше – за напрямок, який нині досі пов’язують з Порошенком. Хто?
Сергій Тихий
Джерело: Главком