Відомий шведський економіст, науковий співробітник Atlantic Council Андерс Аслунд поділився своїми думками щодо впливу виборів на економічну ситуацію в Україні.
У період між двома турами президентських виборів дивний спокій оволодів Києвом. Агітаційні білборди зникли, так само як і багато локальних протестів. Єдина драма відбувається в інтернеті, де два кандидати, що залишилися, змагаються одне з одним за допомогою відео. Це вдалий момент, аби виміряти температуру української економіки.
Фінансові ринки щасливі. За тиждень після першого туру президентських виборів гривня посилилась на 3% по відношенню до долара. Дохідність суверенних єврооблігацій впала до 7-8%, в той час як сягала 9-10% кілька місяців тому. Фінансовий ринок вузький, але розумний та добре поінформований. Чому б йому і не відповідати позитивом?
Президентські вибори 31 березня були найбільш вільними і справедливими виборами в українській історії. Результат був очевидним і безапеляційним: 30% у Володимира Зеленського, 16% – за нинішнім президентом Петром Порошенком, і 13,4 – за Юлією Тимошенко.
Виборцям запропонували дві зрозумілі програми. Порошенко виступив з націоналістським слоганом «Армія. Мова. Віра», в той час як інші кандидати висвітлювали питання корупції та економіки, що вочевидь викликають найбільше тривоги. Зеленський, Тимошенко і колишній міністр оборони Анатолій Гриценко – виступали проти корупції, і разом їхні платформи отримали 50% голосів.
Голос проти корупції був також і голосом проти істеблішменту. Молоді та бідні об’єднались проти старої еліти. Відтак Київ став одним із найкращих регіонів для Порошенка, де він взяв 25%, та навіть там виграв Зеленський, оскільки його підтримали понурі околиці.
Україна ніколи не була настільки об’єднаною. Старий поділ між україномовним Заходом і російськомовним Сходом загалом подоланий. Зеленський переміг у 19 з 24 областей. Тільки найбільш західні Львівська і Тернопільська області віддали перевагу Порошенку, а Івано-Франківська – Тимошенко, в той час як єдиний проросійський кандидат Юрій Бойко переміг в східних Луганській та Донецькій областях.
Результати виборів виносять корупцію та судову реформу на вершину порядку денного, за якими далі йде економіка. Війна з Росією насправді зробила українців більш упевненими в своїй нації та власній ідентичності, тож вони готові зробити два екстра кроки назустріч верховенству права та більш динамічної економіки.
Фундаментальна проблема української економіки в тому, що справжнього права на власність не існує. Відтак країна страждає від стабільного відтоку капіталу в 4-5% ВВП щорічно, позаяк багаті українці розуміють, що їхні гроші в Україні не в безпеці. Деякі правоохоронні органи чи банки можуть конфіскувати їхні кошти в Україні. Позаяк судова система залишається повсюдно корумпованою, ніякого оскарження в суді всередині країни не існує, хіба що через двосторонні інвестиційні угоди з іншими країнами. Поінформовані іноземці бачать це і втримують свої прямі інвестиції на рівні лише 1% ВВП щороку, в той час як цей показник має сягати 4-5%.
У результаті доля інвестицій в Україну невелика і становить приблизно 20% ВВП, що зберігає темпи росту на рівні 3% в рік попри те, що нині країна має відкритий доступ до великого європейського ринку. Як найбіднішій країні Європи, Україні слід рости на 7-8% в рік, як вона робила це протягом свого золотого періоду 2000-2007 років, і в такому разі доля інвестиція повинна піднятись до 28-30% ВВП, що так і було б, якби Україна спромоглась встановити права власності.
Три найбільш важливі реформи, необхідні для встановлення прав власності, перезавантажать невдалі реформи прокуратури і судів, і винесуть усі економічні функції за межі компетентності СБУ, що є основними вимогами Олександра Данилюка, одного з провідних радників Зеленського.
Українські банки мають понад 50% прострочених кредитів, оскільки в Україні привілейовані не платять, так само як це було з вищою аристократією у Європі в XVIII столітті. Якщо судову систему полагодити, всі ці люди будуть змушені платити чи збанкрутувати. Джунглі дозволів і бюрократії мають бути розчищені, що також стане кращим засобом проти олігархії. Більшість з цього вже зроблено.
Та що відбудеться у цей виборчий рік? Мабуть, не надто багато. 14-місячна угода про кредити стенд-бай з МВФ має утримати макроекономіку на плаву, позаяк державні та зовнішні фінанси обмежені, що не дозволяє проведення будь-яких небезпечних експериментів.
Якщо Зеленський стане президентом, він мало що зможе зробити з економікою допоки, ймовірно, не створить парламентську фракцію за результатами парламентських виборів 27 жовтня. Лише в грудні новий коаліційний уряд зможе розпочати реформи. Враховуючи нинішні народні настрої, йому краще бути радикальним і реформістським.
