Не можуть стримати сліз згорьовані батьки. Старша сестричка Віка та молодший братик Матвійко досі не вірять, що нема їхнього Сашка… Перед тим усі молилися за хлопчика у церкві. Сашка з сумом згадують щоразу в Баворівській школі, де він навчався в третьому класі, пише НОВА….

Нещастя сталося 25 лютого. Хлопчик був у школі, у нього розболілася голова, відпросився і пішов додому. Випив пігулку, приліг на якийсь час, коли ж біль минув, взяв телефон, щоб пограти.

Батько хлопчика повернувся з роботи, запитав, як той себе почуває. Сашко ні на що вже не скаржився, та раптом в одну мить прямо на очах у тата… знепритомнів. Дитина впала, не подавала ознак життя… Переляканий батько кинувся рятувати сина, покликав сусідку-медсестру, але привести до тями хлопчика вони не змогли. Не в силі були зарадити й лікарі швидкої…

За попередніми висновками судмедекспертизи, хлопчик помер через вроджену аневризму головного мозку. Наразі триває експертиза, яка дасть більш точну відповідь, що ж спровокувало летальний випадок.

— Слідча повідомила, що через місяць буде детальніша інформація про причину смерті нашого Сашка, — витирає сльози мати хлопчика Ірина. — Син був здоровим, активним, майже ніколи не скаржився на погане самопочуття. Для нас його смерть — це шок. Він навіть у лікарні ніколи не лежав. Були якісь дрібні травми, які і в багатьох дітей. При народженні у нього була гематома на голівці, полікували, далі все було добре. Якось, як тільки вчився ходити, впав і розбив чоло, довелося зашивати. Ми тоді робили йому рентген, жодних наслідків не було. Перед школою проходив обстеження у лікарів, теж нічого не запідозрили. Якби я знала, що в сина така недуга, то обов’язково би лікувала, шукала б найкращих спеціалістів, можливо, вдалося б запобігти непоправному… Ось у нашої Віки хворе серце, їздимо з нею на обстеження до Тернополя, Києва, пильнуємо, хоча лікарі сказали, що сердечко доньки нормалізувалося, що не потрібна операція.

Дуже бракує нам Сашка… Він був доброю і щирою дитиною, любив малювати, танцювати. Наша завклубом організувала танцювальний гурток, тож син із задоволення ходив на заняття. Брав участь у виступах в Баворові, Застав’ї. У грудні Сашко наївся снігу, то боліло трохи горло, була температура. А у лютому всі наші домашні перехворіли на грип. Лікар знав, що ми хворі, ми консультувалися з ним щодо лікування. Віка тоді сильно кашляла, Матвійко теж, а Сашко найлегше переніс хворобу. Після того ходив до школи, ні на що не скаржився. Навіть того фатального понеділка був у школі. Його вчителька Надія Степанівна казала, що Сашко читав того дня, відповідав на математиці. Аж на останньому уроці в нього розболілася голова, він відпросився і пішов додому. Ми з чоловіком тоді були на роботі. З Сашком я кілька разів спілкувалася по телефону. Порадила йому випити пігулку, думала, минеться… Близько 17-ої години чоловік прийшов додому, був з дітьми. Сашко сидів у телефоні, раптово зомлів, впав. Чоловік перелякався, пробував привести його до тями, зателефонував до мене. «Не можу дати ради… Я такого ніколи не бачив», — з жахом казав мені по телефону. Наша сусідка — досвідчена медсестра, вона надала першу допомогу Сашкові, викликала швидку. Лікарі швидкої нічого не могли вдіяти — серцебиття у сина вже не було… Прикро, що діти через нинішню погану екологію, стреси піддаються недугам, багато народжуються з патологіями. Нехай Бог береже усіх дітей, бо те, що ми пережили, — нестерпне…