На дев’ятий день після смерті 9-річного Сашка Дмитерка із села Застав’є Тернопільського району біля його могилки зібралися рідні та односельці.
Не можуть стримати сліз згорьовані батьки. Старша сестричка Віка та молодший братик Матвійко досі не вірять, що нема їхнього Сашка… Перед тим усі молилися за хлопчика у церкві. Сашка з сумом згадують щоразу в Баворівській школі, де він навчався в третьому класі, пише НОВА….
Нещастя сталося 25 лютого. Хлопчик був у школі, у нього розболілася голова, відпросився і пішов додому. Випив пігулку, приліг на якийсь час, коли ж біль минув, взяв телефон, щоб пограти.
Батько хлопчика повернувся з роботи, запитав, як той себе почуває. Сашко ні на що вже не скаржився, та раптом в одну мить прямо на очах у тата… знепритомнів. Дитина впала, не подавала ознак життя… Переляканий батько кинувся рятувати сина, покликав сусідку-медсестру, але привести до тями хлопчика вони не змогли. Не в силі були зарадити й лікарі швидкої…
За попередніми висновками судмедекспертизи, хлопчик помер через вроджену аневризму головного мозку. Наразі триває експертиза, яка дасть більш точну відповідь, що ж спровокувало летальний випадок.
— Слідча повідомила, що через місяць буде детальніша інформація про причину смерті нашого Сашка, — витирає сльози мати хлопчика Ірина. — Син був здоровим, активним, майже ніколи не скаржився на погане самопочуття. Для нас його смерть — це шок. Він навіть у лікарні ніколи не лежав. Були якісь дрібні травми, які і в багатьох дітей. При народженні у нього була гематома на голівці, полікували, далі все було добре. Якось, як тільки вчився ходити, впав і розбив чоло, довелося зашивати. Ми тоді робили йому рентген, жодних наслідків не було. Перед школою проходив обстеження у лікарів, теж нічого не запідозрили. Якби я знала, що в сина така недуга, то обов’язково би лікувала, шукала б найкращих спеціалістів, можливо, вдалося б запобігти непоправному… Ось у нашої Віки хворе серце, їздимо з нею на обстеження до Тернополя, Києва, пильнуємо, хоча лікарі сказали, що сердечко доньки нормалізувалося, що не потрібна операція.
Дуже бракує нам Сашка… Він був доброю і щирою дитиною, любив малювати, танцювати. Наша завклубом організувала танцювальний гурток, тож син із задоволення ходив на заняття. Брав участь у виступах в Баворові, Застав’ї. У грудні Сашко наївся снігу, то боліло трохи горло, була температура. А у лютому всі наші домашні перехворіли на грип. Лікар знав, що ми хворі, ми консультувалися з ним щодо лікування. Віка тоді сильно кашляла, Матвійко теж, а Сашко найлегше переніс хворобу. Після того ходив до школи, ні на що не скаржився. Навіть того фатального понеділка був у школі. Його вчителька Надія Степанівна казала, що Сашко читав того дня, відповідав на математиці. Аж на останньому уроці в нього розболілася голова, він відпросився і пішов додому. Ми з чоловіком тоді були на роботі. З Сашком я кілька разів спілкувалася по телефону. Порадила йому випити пігулку, думала, минеться… Близько 17-ої години чоловік прийшов додому, був з дітьми. Сашко сидів у телефоні, раптово зомлів, впав. Чоловік перелякався, пробував привести його до тями, зателефонував до мене. «Не можу дати ради… Я такого ніколи не бачив», — з жахом казав мені по телефону. Наша сусідка — досвідчена медсестра, вона надала першу допомогу Сашкові, викликала швидку. Лікарі швидкої нічого не могли вдіяти — серцебиття у сина вже не було… Прикро, що діти через нинішню погану екологію, стреси піддаються недугам, багато народжуються з патологіями. Нехай Бог береже усіх дітей, бо те, що ми пережили, — нестерпне…
