Читайте новини Галас на GoogleNews - Нажміть підписатися

Читайте новини Галас у Телеграм каналі - Відкрити

“Лише на обличчі було 100 осколків”: як зараз почуваються постраждалі від вибуху гранати на Тернопільщині

Ввечері 2 січня у старій хатині, що на обійсті місцевої родини Гузаків, стався жахливий випадок, який завдав болю і випробувань сім’ям травмованих. Осколки гранати вщент «прошили» чотирьох друзів, які того вечора разом відпочивали, а також хлопця із сусіднього села. Вони дивом вижили.

Крім контузії, у них травмовані обличчя, внутрішні органи, кінцівки. Дехто з дітей безповоротно втратив зір. Їм потрібне тривале лікування, операції. Правоохоронці порушили кримінальне провадження за даним фактом, уже з’ясували, хто з компанії приніс гранату. Йому оголошено підозру, суд має обрати міру запобіжного заходу, досі це було неможливим, оскільки він у важкому стані в лікарні. Слідство поки що не розголошує прізвища підозрюваного, однак мешканці Колодіївки розповідають, що це найстарший із компанії — 24-річний Василь Сень із Малого Ходачкова. Звідки у нього була вибухівка — наразі невідомо, пише НОВА...

«Побачили, що в Христини нема ока…»

17-річна Христина Гузак того вечора запросила в гості своїх друзів-односельців — 22-річну Віту Зосяк, 16-річного Назарія Вуздеревича та 22-річного Максима Стецика. Напередодні вони разом зустрічали Новий рік. А ось 2 січня зібралися, щоб поспілкуватися і подивитися фільм.

— Ми живемо на горбочку, за якихось двадцять метрів на нашому подвір’ї — садиба моєї бабусі, в якій ніхто не мешкає, — зі смутком розповідає мама Христини пані Зоряна. — Там прибрано, є обігрівач, тож діти іноді збиралися посидіти. Так було й тоді. Христина прийшла додому з Вітою, налила компоту, взяли трохи їжі, ноутбук. Донька казала, що хлопці грають у теніс, а потім прийдуть до них. Моя старша донька Анжеліка теж хотіла іти, але передумала, бо вранці — на роботу. Раптом близько 22-ої год. ми почули голосний звук, дзенькіт скла. «Щось, мабуть, накоїли…» — сказала Анжеліка і вийшла на вулицю. Почула крики про допомогу, побігла до садиби, присвітила телефоном і побачила жах… За хвилину-другу і ми туди прибігли з сином. Присвітили ліхтариком. Назарій не міг піднятися з крісла, Віта плакала на колінах, казала, що не бачить на очі, а Христина лежала на підлозі непритомна… Син прибрав їй волосся із закривавленого обличчя і ми побачили, що нема ока… Усі діти були сильно поранені… Максим блукав біля хати, кричав, що нічого не чує… У нього — розрив барабанних перетинок і контузія. Василя я не бачила… Прибігли сусіди, зателефонували до батьків дітей. Поки їхала швидка, ми самі завезли Христину до лікарні в Тернопіль. Віту, Назарія і Максима доправили до Скалатської районної лікарні. Невдовзі звернувся по медичну допомогу і Василь Сень.

«Ніхто у житті не застрахований від помилок…»

Донині потерпілі в лікарнях, дехто — в реанімації, Назарія після операції відпустили додому, але його ще чекає хірургічне втручання. Віта досі погано бачить на обидва ока, тож рідні планують обстежити її в спеціалізованій клініці в Італії. Найменше постраждав Максим, проте йому ще теж доведеться довго відновлювати здоров’я.

— Христину  прооперували в Тернопільській університетській лікарні і доправили в обласну дитячу, а уже тиждень, як нас перевели до Львівського військового госпіталю, — зітхає пані Зоряна. — До Тернополя на наше запрошення приїжджав нейрохірург зі Львова і порекомендував завезти доньку до них на ряд операцій. Їй вже прооперували ніс, бо був подроблений, п’ять годин робили трепанацію черепа — діставали осколки. Лише на обличчі я нарахувала 100 (!) осколків… Ще не всі вийняли. Попереду — лазерна операція на око, бо є загроза відшарування сітківки. В Христини вся права частина пошматова — рвані рани на руках, на ногах, на грудній клітці «кишені» від ран. На одній кисті руки — відкриті переломи. Осколки гранати проникли через одяг і навіть через взуття, на пальцях ніг — ями…

— Дякувати Богу, стан Назарія кращий, але… Виписали додому, проте ще потрібні операції… — ледь стримуючи сльози, каже його мати пані Ганна.

Мама Віти взагалі не змогла говорити з журналістами… Болить.

Розповідають, що Василь Сень за день-другий після Нового року мав іти на контрактну службу, але… Для нього і його рідних те, що сталося, — трагедія.

— Звертаюся до всіх небайдужих допомогти моєму синові, відкинувши всі осуди. Ніхто в житті не застрахований від помилок, — написала в інтернеті мати Василя пані Галина. — Нині він перебуває в Тернопільській університетській лікарні. Уже переніс кілька складних операцій. Лікарі діагностували проникаюче осколкове поранення грудної клітки, легені, ока…

«Не треба читати мораль, треба допомогти…»

У Колодіївці мешкає бабуся Василя, тому він часто навідувався до села. Подейкують, що після вибуху гранати намагався рятувати Христину, та побачивши на її тілі місиво, утік і заховався на горищі… Потерпілий Назарій — прийомна дитина, крім нього, у батьків є ще троє своїх і двоє прийомних дітей. У Максима є молодша сестра, а Віта — єдина донька у батьків. Мешканці Колодіївки допомагають потерпілим на лікування: збирають гроші по оселях, у церкві, в школі, навіть вертеп віддав заколядоване, допомагають депутати від округу, але ще потрібно чимало коштів на складні операції.

— Ми безмежно вдячні людям за їхню доброту і розуміння! — витирає сльози пані Зоряна. — Слідчий поки що нам не повідомляє про результати розслідування. Запитував, чи Христина може говорити, щоб допитати її, але вона постійно в реанімації, у горлі — трубка, тому ми попросили зачекати. До того ж, про вибух вона нічого не пам’ятає… Спілкуємося з матерями інших дітей, підтримуємо одні одних. Наразі не тримаю ні на кого гніву, головне — щоб донька була жива-здорова, а там хай Бог розсудить… Війна — на Донбасі, а тут відгукується… Думаю, ця граната теж зі Сходу. У магазині ж не купили. Але навіщо бійці, які бачили смерть, везуть гранати на мирну територію?! Вони мали б розуміти, що гранати обов’язково вибухнуть у чиїхось руках.

— У Колодіївці багато учасників АТО, але ніхто з них не є родичем потерпілих. Чекаємо офіційної інформації, звідки з’явилася граната, — каже директор місцевої школи Анатолій Комуніцький. — Якби я знав, де діти взяли її, я б сам пішов поговорити з тією людиною. Розумію, що є питання до батьків, до дітей, до школи, але головне запитання: звідки граната?! Так, в країні війна, але є відповідні служби, які мали б контролювати ситуацію. У  тій гранаті РГО навіть не треба було зривати чеку, достатньо стукнути об стіл… Нині багато хто замість того, щоб допомогти потерпілим, осуджують їх. Коли вже сталася біда, мораль не потрібно читати. Діти і так винесуть важкий урок… Згадаймо, чи всі ми в дитинстві були стовідсотково правильні? Відкиньмо демагогію, розслідування обставин залишимо компетентним органам, а допомагаймо батькам та лікарям врятувати дітей!

 

Тернополянка почала вишивати, щоб врятувати сина

На Тернопільщині біля щита “АРС-кераміка” знайшли пакет із гранатами та тротиловими шашками