Чим гірше у Тернополі, тим простіше виграти вибори?

Політики вступили у “безкомпромісну” боротьбу, користуючись місцевими проблемами, а страждає громада.

Чого вчить історія
2018 рік української революції. Саме 100 років тому постала Українська держава, якщо говорити про її юридичне та політичне утвердження. Як і сьогодні, сто років тому Україна поставала в умовах війни, економічної розрухи. Перші місяці побудови молодої держави все йшло на “голому патріотизмі”, а далі постали конкретні економічні проблеми. Потрібно було будувати апарат. Створювати армію. Годувати її. Налагоджувати економіку. І тут виявилося, що великі маси українців були неготові до поступових, а іноді і непопулярних рішень. Сто років тому непопулярним рішенням, як і сьогодні була “земельна реформа”.
Українські консервативні сили пропонували еволюційний шлях, щоб і “вовки були ситі і вівці цілі”. Тоді в Україні існували великі земельні володіння, які давали доходи у державну скарбницю, з якої можна було фінансувати утримання нової української держави. І було багато безземельних селян, яким потрібна була земля. Консерватори пропонували поступово обмежити земельні володіння. Передати їх до державного земельного банку шляхом викупу надлишків землі. З цього банку землю мали надавати безземельним селянам.
Тим самим консерватори прагнули зберегти галузь, яка давала українській державі гроші, і одночасно забезпечити безземельних селян можливістю господарювати. Такий шлях потребував часу. Треба було обміряти землю. Встановити її вартість. Була інша сила — більшовики. Вони не пропонували покрокової стратегії, а давали просто гасла. “Землю селянам!” – кричали з плакатів більшовики. Значна частина селян повірила у популістичні казки більшовиків. Втратила свободу, майно, а мільйони втратили життя, внаслідок репресій і Голодомору. Незалежної України не стало. Це історія, яка мала б дати українцям щеплення від популізму на віки.

Як нами маніпулюють
Але сьогодні маємо повтор тих самих подій у легкій версії. Бачимо політиків, які пропонують “прості рішення”. Зокрема на останньому мітингу на Театральному майдані ми почули заклики “скасувати тарифи на газ”, “тарифи на транспорт”, “познімати когось з посад”. При цьому “революційні трибуни” не пропонують жодних інших рішень, які б давали відповідь на запитання. Де знайти альтернативу цьому газу, якщо газ з Європи значно дорожчий ніж з Росії? Чи може більше купувати його в Росії, бо “тарифи високі”? Де шукати кошти на той же транспорт? Чи може повернутися до підвод і коней, бо автобуси не буде чим заправляти? Хто візьме на себе відповідальність по напрямкам місцевого господарства, коли всіх “покарати” і “познімати”? Адже на прямі запитання, що робити, від “ініціаторів змін” почуємо загальні відповіді на кшталт: “Потрібно найняти чесних людей і провести реформи”. Українці звикли критикувати і висловлювати нелюбов до будь-якої влади.
Така вже анархістська душа українця. Але інколи все таки варто повертатися до здорового глузду. Боротьба проти власної громади, проти її комфорту, проти її економічної стабільності — це постріл собі в ногу. Так само, як легковірні селяни, піддавшись емоції та нетерплячості, пішли за більшовиками і втратили свою волю, сьогодні піддавшись на пусті обіцянки політичних балакунів, ми риємо яму під економічний фундамент своєї місцевої громади. Нам демонструють емоційні картини обурених тернополян. Одні з яких “не їздять транспортом, але підтримують інших”, інші “не живуть в Тернополі, але допомагають тернополянам”. Але всі пропонують “прості рішення” без плану, без стратегії. Так само, як робили сотню років тому більшовики, що були зайдами на українській землі.

Кому потрібен безлад і хаос 
Кому ж найбільше потрібен безлад і хаос у нашій рідній хаті, у Тернополі, та і взагалі у місцевих громадах? Безперечно тим, хто не має позитивного плану розвитку. Хто може запропонувати лише боротися “проти когось”, а не “за щось добре”. По-суті — це люди, які добре влаштували своє життя. Які ніколи не будуть користуватися громадським транспортом, за який ведуть “безкомпромісну боротьбу”, яким все одно, чи буде у вас вдома взимку тепло, бо у них, як правило є власний котел. Невдоволеною людиною легко керувати. Вона нездатна мислити критично. Саме у такий натовп нас намагаються перетворити політичні крикуни. А на потреби громади їм байдуже.
Адже, коли б вони дійсно дбали про потреби більшості людей, то не влаштовували б перекриття вулиць у неділю, коли жоден державний орган не працює, зате працюють швидкі, що не можуть вчасно довезти хворого через  піар, люди запізнюються до рідних і близьких. Справжні активісти і політики діяли б так, як у цивілізованій Європі. Вони б запропонували чіткий план. Перелік економічно обґрунтованих пропозицій і з ними б пішли до міської ради. Проте “політичним більшовикам” не потрібне рішення в інтересах громади. Їм потрібен хаос напередодні виборів. Недарма ж на сторінках кількох українських політиків одразу ж почали смакувати інформаційний галас навколо теми транспортних тарифів. Ми ж маємо бути пильними, бо як казав Митрополит Андрей Шептицький: “Що сказане про вас без вас, то проти вас…”. Не можна комусь дозволяти вирішувати за нас, як нам думати.
Микола Савченко, Терноград

Автор: Halas

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *