Ганна Петрівна з Чортківського району уже кілька років на пенсії, але школу згадує, як страшний сон. Напередодні дня вчителя поділилася спогадами шкільного життя у радянський час.
– Наша перша вчителька била дітей і обзивала, – розповідає пенсіонерка. – Придумувала нам всілякі назви. Мене називала «козяча смерть». Я була тоді дуже худа і бліда. Пішла до школи десь посеред року, що діти вже читали, букви писали. Не пам’ятаю, яка вже чверть була. Мені ще не було шести років. А діти йшли до першого класу у сім років. Взяли мене, бо вчительці не вистачало кількості дітей. Приходила постійно до нас, щоби я йшла. Моя мама пошкодувала ту вчительку, а не дитину.
Ганна Петрівна розповідає, що зі страху перед першою вчительку, замість того, щоби йти на уроки, переховувалася у кущах, пише “Про.Те”.
– Пам’ятаю, що не хотіла до школи ходити, – пригадує. – В селі коло річки в ровах були кущі. Діти йшли до школи, а я ховалася в тих кущах. Сиділа там, доки учні не поверталися зі школи. Тоді з ними йшла додому. Батькам казала, що була на уроках. Дуже боялася тої вчительки. Однокласницю так вдарила по руці лінійкою, що розрізала їй руку. Вчителька боялася, щоби не пожалілися на неї. Видно було по ній. Головою до дошки била дітей, і по руках, по чім-небудь. Штовхала. Отаких дурних вчителів тримали на роботі. Вона була фронтовичкою. Певне, била дітей тому, то на фронті була. Я так думаю тепер. На старості літ роблю таку аналітику. Не всі вчителі так били дітей, як вона. У старших класах вже стало легше. Було багато нормальних вчителів, яких я дуже поважала.
На сьогодні пенсіонерка дивується, що в той час зі дітей ніхто не заступався.
– Ніхто з батьків нікуди не звернувся. – додає. – Це був 1958 рік. Якісь такі батьки були темні тоді. А вона так травмувала дітей. Отака була Павлина – перша вчителька, яка запам’яталася на все життя. Скалічила дитинство. Навіть не хочеться то згадувати.
