Знайомство через соцмережі, єдине півгодинне побачення і… вбивство. Рік тому село Калинівка Зборівського району сколихнула страшна трагедія: 26-річний Андрій Теслюк задушив і втопив у ставку 38-річну Лілю Масюк із села Войславичі Сокальського району Львівської області.
12 вересня Апеляційний суд Тернопільської області розгляне справу й дасть оцінку вироку суду першої інстанції. Підсудний визнає свою вину, але стверджує, що не мав наміру вбивати, та це не виправдовує його. У Лілі сиротами залишилися п’ятеро дітей…
Рідним сказала, що їде по довідку…
Близько опівночі 17 серпня 2017 року на запрошення Андрія до Калинівки на таксі приїхала його віртуальна знайома. Попрямували до ставка, спілкувались, випивали, а потім між ними виникла сварка, що закінчилася фатально. Ліля просилася до чоловіка додому, але він відмовив їй, бо там… спала 4-річна донька його дружини від першого шлюбу. Сама ж дружина тоді перебувала у районній лікарні на збереженні — була на сьомому місяці вагітності. Щоб ніхто в селі не почув їх «розбірок» із гостею, Андрій спершу вдарив її в обличчя, а потім підійшов з-за спини, обмотав обличчя скотчем і схопив за шию. Сім хвилин безжально душив. Коли ж побачив, що вона мертва, знайшов 14-кілограмову каменюку, прикріпив до одягу жінки і кинув тіло в став. Два дні в Калинівці нічого не знали про злочин. Андрій поїхав до Львова на роботу. Лише 20 серпня рибалка несподівано зачепив гачком… людську ногу. Мешканці Калинівки не упізнали замордовану. Та правоохоронці швидко вийшли на слід вбивці і розшукали рідних Лілі.
— Вранці 22 серпня до мене зателефонували з поліції і повідомили, що у ставку знайшли тіло жінки, назвали прізвище — це був шок, — згадує найстарша 21-річна донька вбитої Тетяна Бриль. — Ще 17 серпня мати залишила на мене наймолодшу нашу Карінку, якій тоді було десять місяців, поїхала і з нею обірвався телефонний зв’язок. Ми хвилювалися, але у розшук не подавали, бо мама не раз пропадала на два-три дні, а потім поверталася. Ніхто не міг подумати, що таке станеться… На той час вона не ладнала з чоловіком, батьком нашої Карінки. Це був третій шлюб мами. Останній її чоловік — з Микулинців, він випивав, погрожував, тож коли ми дізналися, що матір вбили на Тернопільщині, грішним ділом подумали на нього, але виявилося інше… Мама казала, що їде до Зборова, звідки родом перший її чоловік, по довідку для отримання соціальної допомоги. Перед тим у неї був важкий період — депресія, непорозуміння з чоловіком, домашні клопоти. Вочевидь, через інтернет шукала людину, яка підтримала б її, а знайшла… вбивцю.
Упізнала за сережками-божими корівками…
Тернопільські правоохоронці попросили Тетяну приїхати на впізнання тіла. Зустріли на вокзалі, показали фото замордованої, повезли до моргу. Ще навіть не бачивши тіла, донька розуміла, що це її мати, за особливою прикметою, про яку розповіли слідчі, — на вухах вбитої були сережки у вигляді божої корівки.
— Сусідка побачила в інтернеті оголошення про встановлення особи вбитої з фотографією, але не наважилася нам сказати, — зітхає Тетяна. — До Тернополя зі мною поїхав мій хлопець (нині він мій чоловік), ми тоді разом жили у Червонограді. Важко було упізнати матір — тіло чотири дні пролежало у воді. Слідчі казали, щоб бабуся приїхала, але я не могла її відправити, бо у неї гіпертонічна хвороба. Я нічого не розповідала рідним, аж поки не дізналися самі. Правоохоронці мали намір показати мені місце злочину, але повважали, що це додасть болю, та я хотіла б колись побувати там і покласти квіти…
Калинівські сусіди родини підозрюваного розповідають, що Андрій Теслюк був спокійним, господарював, ніхто не очікував від нього такого. Певний час він жив із дружиною та її донечкою у Львові, працював там, а ось на літо сім’я приїжджала до рідного села дружини на Зборівщину. Жінка ледве пережила шокуючу новину, тривалий час була пригнічена, подала на розлучення, ходила на судові засідання щодо вбивства. На слухання справи до райсуду викликали двох свідків із Калинівки, які знайшли тіло замордованої. Рибалка Євген Малегус довго не міг відійти від «улову», нині він на заробітках за кордоном.
— Євгена кликали до суду, він усе розповів. Для нього це досі болюча тема, тому вдома не обговорюємо, — каже дружина очевидця Галина.
«Назавжди відібрав у нас маму…»
— Ліля була доброю, але не мала жіночого щастя — чомусь не траплялися їй відповідальні чоловіки, — каже Марія Зінько, депутат Тудорковичівської сільської ради, до якої належать Войславичі. — Новий знайомий покликав її на біду… На той час вона подала на розлучення з чоловіком. То був важкий рік для Масюків… Після похорону в них загорілася хата, люди збирали гроші, допомагали. Добре, що Лілині сирітки дружні, що мають золоту бабусю — нагодує їх, попере, трудиться біля хати. За станом здоров’я бабусі не дозволили оформити опікунство. Молодший син був прив’язаний до мами, тож замкнувся у собі. Про Карінку не можу говорити без сліз — не знатиме ні мами, ні тата. Та найбільше перепало Тані — у молодому віці взяла на себе нелегкий тягар.
— Нелюд назавжди відібрав у нас маму. Він навіть слова не промовив у суді, не вибачився, поводився так, ніби йому байдуже, — розповідає Тетяна. — «Не судіть його суворо!» — насмілилася просити мене його мати. Невже вона не розуміє, яка це величезна втрата для нас?.. Майже на кожне засідання приїжджала дружина підсудного з Калинівки, іноді — теща. Коли ми вперше зустрілися з його дружиною, вона поспівчувала мені. Не звинувачую її, вона постраждала так, як і ми. Теща підсудного казала, що два тижні до вбивства обвинувачуваний зачинявся у кімнаті, сидів у телефоні. Вдома у них слідчі виявили мамину сумку, особисті речі. Дружина підсудного знайшла закривавлені постільну білизну, шматки скотчу і банківську картку. Те, що обвинувачуваний вчинив злочин, нема жодного сумніву, єдине — він, мабуть, не розповів всіх обставин. Сумнівними є його покази, нібито скотч знайшов на березі ставу, що все сталося за півгодини… Досі не маю відповіді, чому мама поїхала до Калинівки, можливо, не знала, що в нього є сім’я. Чому в його оселі виявили кров? Коли повернуть мамин телефон, спробую відновити доступ до їхнього листування, можливо, щось більше зрозумію…
Мама була дуже добра, щира, любила дітей. Дбала, щоб нам нічого не бракувало. До народження Карінки важко працювала на фермі. Я ніколи не думала, що так рано втрачу її та ще й за таких обставин. Вбивству нема пробачення… За таке треба давати довічний термін. Шкодую, що не вберегла маму… Вкрай важко нашій бабусі, досі не може повірити. Брати не бачили страшного маминого фото, як підростуть, покажу. Карінка ще не розуміє, що сталося, але вона погано спала ночами, шукала маму, горнулася… За рік звикла до мене, кличе мамою, мого чоловіка — татом. Після похорону я навіть не роздумувала, вирішила, що дітей нікому не віддамо. Хвилювалася, що хлопець покине мене через такі обставини, але він став надійною опорою, ми розписалися. Підтримала мене й свекруха. «Ми залишилися самі, тому треба триматися разом, допомагати одне одному!» — повторюю сестрам і братам.
This website uses cookies.