Їхати конкретно з певною ціллю – це напевно не про тернополянку Катерину Рудяк. На її особистому спідометрі – тисячі кілометрів мандрівок. І для маршрут завжди обирає нелегкий. Старається по максимуму ознайомитись з природою, відчути місцеві колорити, відшукати у людях різних регіонів щось особливе.
-Катю, де взагалі довелось побувати цього літа?
– Якщо рахувати країни, то це Росія, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан та Узбекистан. Ми прохали Росію аж за Урал до Челябінська. З Півночі з Астани на південь до Алмати східну частину Казахстану. Далі з сходу Киргизстану через гори Тянь-Шаня біля озера Іссик-Куль, Токтогульського водосховища та столицю Бішкек добралися до міста Ош, що на заході. Крізь перевали Паміру у Таджикистані, низку напівцивілізованих міст доїхали до Ваханського коридору у Гірському Бадахшані. Попри Афганістан добралися до міста Куляб і далі до Душанбе. Заледь встигаючи дегустувати місцеві смачнющі дині, відвідали Ташкент, Самарканд, Бухару, Хіву та колишній берег Аральського моря. Саме звідти вдалося привезти жменьку мушель для друзів. Далі було Каспійське море, запуск повітряного змія у пустелі Устюрт в Казахстані та дорога додому через Волгоград та Вороніж.
– Які непередбачувані обставини трапилися, як доводилося викручуватися?
– За весь час мандрівки жодного разу не зустрічалася з якимись великими проблемами. Довге очікування транспорту, колосальні зміни природних умов – навіть ці ситуації передбачувані. Цікаво було відчути, як твій організм реагує на зміну середовища. Якось за один тиждень ми відчули температурний режим від -3 до +44. До речі, з висотою теж були нюанси. Без як такої адаптації ми піднялися на перевал Акбайтал (4655м на рівнем моря) на Памірі. На щастя, гірська хвороба нікого не зачепила. Також бачили відмітку -136м нище р.м. біля Каспія.
– Що порадувало і вразило найбільше?
– Яких цікавих людей пощастило зустріти?
– Ми їхали з 87 водіями автостопом, близько 20 платних машин, 2 електрички та 8 потягів. А ще, якщо згадати просто людей, які нам допомагали… Це просто шалена кількість нових знайомств! Десь з 15 людьми з Азії я продовжую підтримувати зв’язок. Це були далекобійники, у яких не одна цікава історія за плечима, лікарі, колишні та діючі військові, викладачі вишів, начальник екологічної служби Киргистану, працівники залізниці Узбекистану, які варили нам шурпу на пероні та поселили у стоячому потязі на ніч. Цікавим було те, що майже всі таджики й узбеки, яким за 50, служили в Україні за союзу в армії та чудово орієнтуються в географії міст.
– Скільки світлин назбиралося з горами?
– Особисто у мене не так вже і багато. Використовувала лише мобільний телефон. Не маю звички фотографувати все підряд. Але от тепер чекаю, коли скинуть фото інші учасники мандрівки.
– Що смачного доводилось спробувати?
– Що порадиш тим, хто планує пройтися твоїм маршрутом? Чи є застереження?
– Обов’язково треба їхати! Хочу ще. Не бійтеся людей та відкривати для себе світ, не вірте в стереотипи. Вкотре переконуюсь, що чомусь людям на Землі вигідно тримати один одного в якихось рамках й остраху. Руйнуйте бар’єри у своїх головах та кордони країн. У ці мандрівці за мене пропонували 30 баранів, 500л соляри, 2700$, ВАЗ 2170, але ніхто ж не викрав.
Спілкувалася Наталія Червак
This website uses cookies.
