Останнім часом стало модно публікувати у соціальній мережі фото незвичайних явищ, на кшталт затемнень Місяця й Сонця, зорепадів. На звичайний фотоапарат такі світлини зробити важко, оскільки астрозйомка потребує спеціального обладнання та дзеркальної фотокамери. Житель Великих Гаїв Володимир Кріса захоплюється астрономією ще з дитячих років. Його фото вечірнього неба просто вражають, як і самі розповіді про небесні тіла та явища.
– Звідки у вас такі космічні захоплення? Чи пам’ятаєте відчуття, коли вперше побачили нічне небо у телескоп?
– Цікавлюся космосом та усім, що з ним пов’язано, років із семи. Тоді мені батьки подарували дуже гарно проілюстрований як на ті роки (поч. 1990-х) географічний атлас для дітей “Світ навколо нас”. Там описувалися материки, океани, тваринний та рослинний світ Землі. Окремий розділ був присвячений космосу. Там була карта зоряного неба із сузір’ями та найяскравішими зірками, а також зображення усіх планет Сонячної системи. Тоді, щоправда, не вдавалося зорієнтуватися по цій карті і знайти сузір’я на небі. Тим не менше, відтоді астрономія стала для мене ще одним серйозним зацікавленням, окрім географії. Найбільше запам’яталося відчуття, коли одного зимового вечора вдома не було світла, я дивився через вікно на зоряне небо і при свічці малював на аркуші паперу “карту” того, що бачив – яскраві зірки та їх взаємне розміщення. Відкрив той дитячий атлас на сторінці із картою зоряного неба, і… мене осяяло! Одразу впізнав сузір’я Оріона із дуже характерним силуетом – “поясом” із трьох зірок посередині, та яскравими зорями – Рігелем, Бетельгейзе, Беллатріксом та Саїфом – по периметру. Емоції були, мабуть, такі самі, як у Архімеда, коли він вигукнув знамените “Еврика!”. Відтоді із зоряним небом на “ти”, можу годинами показувати і розказувати про далекі небесні тіла та об’єкти, до яких сотні, тисячі і навіть мільйони світлових років. Коли закінчував школу, виготовив саморобний телескоп: розрахував оптичну схему, метрова труба – із ватману, 7-см окулярну лінзу для об’єктива купив в оптичному магазині, для окуляра використав двояко випуклу лінзу, знайдену на господарстві. Взагалі телескопи поділяються на два основні види – рефрактори, в яких об’єктивом виступає випукла лінза, та трохи складніші і сучасніші рефлектори, де роль об’єктиву виконує увігнуте дзеркало на дні корпусу. Збільшення мого рефрактора складало лише 17 разів, але і того було достатньо, щоб побачити кратери на Місяці та розрізнити чотири Галілеєві супутники Юпітера, а також розгледіти кільця Сатурна (при такому невеликому збільшенні вони виглядають дуууже маленькі, як і сама планета). А 5 років тому купив справжній любительський телескоп-рефлектор. Куплений згодом окуляр (вузол телескопа, куди треба дивитися, споглядаючи зоряне небо) дозволяє розглядати небесні об’єкти із збільшенням до 300 разів. Але далеко не це є головним достоїнством телескопа. Вирішальним параметром є діаметр дзеркала або об’єктива. Чим він більший – тим більше світла “ловить” телескоп, тим більш тьмяні об’єкти й деталі можна в нього побачити.
– Звідки черпаєте інформацію про планети й зорі? Хто допомагає?
– У шкільні роки перечитав вдома все, що було з цим пов’язане, включаючи старий радянський підручник з астрономії 1950-х років. Зізнаюся: прогулював уроки в обласній дитячій бібліотеці. Перелопатив там різні енциклопедії та книжки про зорі, галактики і планети. Зараз все вирішує Інтернет, там можна знайти все, що цікавить, на YouTube є велика кількість чудових науково-популярних фільмів, Вікіпедія рулить, а про новини дізнаюся із астрономічних фейсбук-спільнот. Завжди був аматором-самітником: в мене ніколи не було друзів, які б також цікавилися такими речами.
– Чи є в області якісь астрономічні клуби чи гуртки про які ви знаєте й можете порекомендувати?
– У нас астрономічні спостереження не є широко популярним хобі. В Тернополі такими речами цікавляться, мабуть, одиниці. Знаю, що у ФБ є астрономічний клуб “ТерАстро”, учасники якого іноді збираються для колективних спостережень. Наразі мені ще не доводилося з ними зустрітися. Також мені відомо, що у селі Лозова поблизу Тернополя при школі є міні-обсерваторія, обладнана непоганим телескопом-рефлектором, потужнішим, ніж мій. Можу порадити звернутися до такого чоловіка, як Сергій Вербицький. Він є на фейсбуці, має пряме відношення до організації шкільної обсерваторії у Лозовій і сам професійно виготовляє у Тернополі суперові телескопи.
– Чи дорого нині бути астрономом-аматором? У скільки обійдеться купити мінімальний набір приладдя?
– Усе залежить від того, скільки грошей ви готові виділити на це хобі. Можна бути візуальним спостерігачем, завантажити з Інтернету безкоштовні додатки на свій смартфон, котрі допоможуть вивчити зоряне небо та орієнтуватися на ньому: просто наводиш смартфон на ділянку неба – і на екрані відображаються сузір’я та їх назви, що перед тобою, це – дуже зручно. Але безліч справжніх скарбів зоряного неба прихована від людського ока: поверхні планет, кільця Сатурна, кратери на Місяці, шарові зоряні скупчення, планетарні туманності, галактики. Для того, щоб їх побачити, необхідно мати телескоп, чим потужніший – тим краще. Правило просте: більший діаметр дзеркала чи об’єктиву – більше подробиць можна розгледіти, але і відповідно ціна зростає в геометричній прогресії. Для спостережень початкового рівня достатньо мати і бінокль чи підзорну трубу, або ж маленький рефрактор. Бюджет такої покупки становитиме до 5 000 грн. Більш серйозно налаштованим аматорам раджу придбати дзеркальний телескоп-рефлектор. Мій Sky-Watcher із 130-мм дзеркалом в харківському інтернет-магазині Astroscope зараз коштує біля 7500 грн. Штатні окуляри там завжди йдуть в комплекті не надто високої якості, тому минулого року докупив якісні – планетний 6мм окуляр, лінзу Барлоу, котра подвоює кратність зображення, окуляр із широким полем зору для DeepSky- об’єктів та сонячний фільтр для спостереження поверхні Сонця, зокрема плям на ньому. Це – ще 4000 грн. В такий прилад можна побачити: кільця Сатурна, дві екваторіальні темні смуги на Юпітері, дуже добре видно тисячі кратерів на Місяці, а також сотні DeepSky-об’єктів (об’єктів далекого космосу) – зоряних скупчень, туманностей та галактик, але переважно у вигляді лише туманних плямок. Сам факт знаходження такого об’єкту в полі зору окуляра приносить неабияке задоволення: усвідомлюєш, що це – далека зоряна система, до котрої мільйони світлових років, або що ця туманність – залишок вибуху наднової зірки тисячу років тому. Вартість телескопу залежить також і від компактності: аналогічний по потужності, але із вдвічі меньшими габаритами, буде коштувати значно дорожче. Це актуально для мешканців міст: транспортувати його буде простіше. Адже для того, щоб отримати справжнє задоволення від телескопічних спостережень – необхідне ясне безхмарне небо, не засмічене світлом великого міста та ліхтарів, а для цього слід виїхати з телескопом подалі від будь-якого освітлення. Та навіть маючи такий телескоп, як у мене, ви будете розчаровані, якщо очікували побачити великі та кольорові деталізовані зображення планет чи галактик і туманностей, до яких звикли в Інтернеті та на ілюстраціях з книжок та журналів. У реальності такі “картинки” отримують лише за допомогою дуже великих телескопів в обсерваторіях, а фото ретельно обробляють, додають насиченості та контрасту. Для досвідчених спостерігачів варто брати телескоп з апертурою (діаметром дзеркала) від 200 мм і більше, ціни там стартують від 15 000 грн. Також є спеціальні аксесуари для автоматичного наведення та ведення в 
полі зору з GPS. Потужний та добре оснащений телескоп з апертурою 300-400 мм вартуватиме десятки тисяч гривень.
– Які явища можна спостерігати без спеціального приладу? Що найкраще бачити у телескоп?
– Без телескопа можна і треба спостерігати: метеорні дощі, затемнення Місяця, вивчати сузір’я. Навіть в слабкий любительський телескоп вас точно не розчарує Місяць: це найближче небесне тіло до Землі, ви побачите величезну кількість місячних гір та кратерів. Що стосується планет, то найцікавішим буде споглядання Юпітера і Сатурна. Юпітер – у вигляді невеликого блідо-жовтого кружечка, на якому ледь видно дві паралельні екваторіальні темні смуги і, якщо пощастить, знамениту Велику червону пляму. Обабіч Юпітера обов’язково побачите його чотирьох незмінних компаньйонів – Галілеєві супутники Іо, Ганімед, Європу і Каллісто, відкриті ще у 1610 році. Сатурн – вдвічі менший кружечок, зате з кільцями, а якщо повезе і це дозволить апертура – побачите Щілину Кассіні між зовнішнім і внутрішнім кільцем. Планета Венера – третє по яскравості після Сонця та Місяця небесне тіло для земного спостерігача, її ми бачимо як вечірню або ранкову зорю. Її в телескоп видно із фазами, як у Місяця: тоненький серп, половинка, майже повний кружечок. Дуже важко побачити Меркурій – в зв’язку із близькістю до Сонця він завжди або тоне в променях Сонця, що заходить, або перед самим сходом Сонця, завжди дуже близько від нього, також побачите його фази, як у Місяця. Планети Уран і Нептун – невидимі для неозброєного ока, недосвідченим астрономам їх важко знайти навіть у потужний телескоп. Оскільки вони дуже далеко від Землі, їх надзвичайно важко ідентифікувати, щоб не сплутати з зірковим оточенням, особливо не маючи карти із точним положенням цих планет серед зірок. Серед об’єктів далекого космосу можна спробувати пошукати деякі галактики. Найлегше знайти найяскравішу, так звану Туманність Андромеди. Це – сусідня галактика, до якої “всього-на-всього” 2 мільйони світлових років. Вона – трохи більша, ніж наш Чумацький Шлях, містить близько 200 мільярдів зірок. Початківцям, що мають телескоп та хочуть побачити в нього DeepSky-об’єкти, раджу спробувати знаходити об’єкти з каталогу Мессьє. Цей каталог був складений французьким астрономом-мисливцем за кометами Шарлем Мессьє наприкінці XVIII століття. Він туди включив 110 туманних об’єктів для того, щоб не плутати їх із кометами, які він впродовж життя відстежував і шукав .Кожному об’єкту каталогу він присвоїв номер: М1, М2 і так до М110. Вже значно пізніше виявилося, що ці “туманності” – це або розсіяні чи шарові зоряні скупчення, планетарні туманності, або ж і взагалі окремі далекі зоряні системи – галактики.
– На коли цієї осені припадають зорепади – Драконіди й Оріоніди? Чим особливі ці явища? Як і коли їх найкраще побачити?
– Метеорні дощі або ж “зорепади” – це явище потрапляння в атмосферу Землі на великій швидкості невеликих космічних часточок, котрі внаслідок тертя об атмосферу згоряють, викликаючи для земного спостерігача ефект “падаючої зірки”. Називають їх по сузір’ю, в якому знаходиться радіант – уявне місце на небесній сфері, з якого “вилітають” метеори. Цієї осені в жовтні можна буде спостерігати два метеорні потоки. Перший – Драконіди, його пік 9-10 жовтня. Джерелом космічних піщинок, які породжують потік, є комета 21Р/Джакобіні-Ціннера, через орбіту якої в ці дні проходить наша планета. Загалом це слабкий метеорний потік – в середньому лише 5 метеорів за годину. Хоча, як свідчать хроніки, в 1930-ті роки іноді були справжні метеорні зливи – по 200-300 метеорів за хвилину! Особливістю Драконід є відносно невелика за космічними мірками швидкість влітання піщинок в атмосферу Землі – “всього” 20 км/год! Другий потік – Оріоніди, їхній пік припадає на 20-22 жовтня. Оріоніди породжені знаменитою кометою Галлея, за годину в період піку можна побачити в середньому 20-25 “падаючих зірок”.
– Чи вірите у життя в інших галактиках?
– Це доволі цікава тема, на яку можна дуже довго дискутувати. Як відомо, досі ніде, крім нашої планети, не виявлено жодних ознак життя хоча б у найпримітивніших формах. До того, що на планеті Земля взагалі виникло життя, призвів неймовірний збіг дуже багатьох сприятливих факторів: саме такий розмір і температура Сонця, саме така відстань від нього, не ближче і не дальше, саме такий нахил осі обертання до орбіти, тривалість доби, наявність супутника – Місяця та ін. Проте вже зараз точно відомо, що планети існують не лише у Сонячній системі, а й інші зорі також мають власні планетні системи. Наша Галактика Чумацький Шлях, до якої входить наша Сонячна система, містить ще понад 100 мільярдів зірок, велика кількість з яких також мають свої планетні системи. І таких галактик у Всесвіті – мільярди! Тому цілком можна припустити, що існує велика кількість планет, схожих на Землю, із схожими фізичними умовами, на яких, можливо, існує життя. І не виключено, що нехай на невеликій частці планет воно там встигло розвинутися до складних форм (рівня Homo Sapiens і вище). Тому 100% бути впевненим – не можу, але припускати, що Життя ще десь існує – чому б і ні?
– Якби була можливість купити шмат землі на іншій планеті, то яку б ви обрали?
– При сучасному розвитку технологій це – досить безглузда ідея. Знаючи, які, відверто кажучи, жахливі та несприятливі “кліматичні” умови на інших планетах постає запитання – що з цією землею там робити? На Меркурії вдень +400 ºС, практично відсутня атмосфера, надзвичайна сонячна радіація, вночі -200 ºС, на Венері через парниковий ефект температура +470 ºС, атмосфера з вуглекислого газу, сірчані дощі, нестерпний атмосферний тиск, в 93 рази більший за земний. З усіх планет Марс – найбільш близький за умовами до Землі, але і там дуже розріджена атмосфера з вуглекислого газу, середньорічна температура -60 ºС, планета отримує на 57% менше Сонячної енергії, ніж Земля. Усі інші зовнішні планети за Марсом – холодні газові гіганти без твердої поверхні, з температурами воднево-гелієвих атмосфер від -130 ºС до -220 ºС, у яких постійно вирують вихори та шторми, спричиняючи велетенські блискавки, в тисячу разів потужніші за земні. Проте планети-гіганти мають супутники на кшталт нашого Місяця. Якби була можливість, то мабуть купив би землю хіба що на одному з Галілеєвих супутників Юпітера, звідки відкрився би вигляд на цю вражаючу планету з її шикарними поясами хмар та вихорами. Сатурн також міг би бути цікавим завдяки фантастичній системі кілець, але з його супутників вони б виглядали “з ребра” – як тонка лінія, що навпіл пересікає планету.
Порівняно з іншими планетами Сонячної системи наша Земля – справжній Рай, який, щоправда, багато хто не цінує, бездумно засмічуючи та забруднюючи навколишнє середовище. Тож шануймо наш дім, таких затишних і комфортних місць у Всесвіті є дуже мало!
– Що порадите читачам “ГАЛАСу”?
– Наостанок хочу порадити читачам частіше вдивлятися у безкраї простори зоряного неба: всі ці наші земні турботи, проблеми, сварки і війни видаються жалюгідними на фоні тих грандіозних процесів постійної еволюції і Творіння, що відбуваються вже багато мільярдів років. Як на мене, дивним і примітивним є прожити життя, не усвідомлюючи, у якому грандіозному Всесвіті живеш і поняття не маючи, як він влаштований. Дивує, що псевдонаукова астрологія (чистої води шарлатанство, що нібито зорі, далекі розпечені газові кулі із термоядерними реакціями та мільйонами градусів всередині, якимось чином можуть впливати на долю людини) користується набагато більшим інтересом серед більшості людей, ніж астрономія – наука про те, як влаштований Всесвіт. Будьте розумними, вивчайте астрономію, це надзвичайно цікаво та захоплююче!
Запитувала Наталія Червак
Фото: Володимир Кріса
