30 липня 2014 року українські війська остаточно зачистити від ворога селище Піски, що під Донецьком.
Українські війська в селище зайшли 24 липня 2014-го.
“На наступний ранок після штурму Пісків, росіяни мчали на нас на якійсь “Газельці” і звідти стирчав кулемет. Але Боженька все бачить, тому перша куляу них заклинила”, – каже Назар Сарабунз Тернополя, боєць Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”. – “Виродки порозбігалися, зав’язався бій. Тут бачу, як покійний “Батя” (Семен Григоришин, боєць ДУК загинув в січні 2016 року), спокійно, з цигаркою в зубах виходить на дорогу з ручним кулеметом Калашникова і робить кілька неспішних пострілів. далі тишина”.
Під час атаки загинув доброволець ДУКВолодимир Статій.
“Вибігаємо з-за укриття, а там побратим “Білий” порваний гранатою, але ще живий, – ” згадує Назар Сарабун. – “Біля нього лежало тіло з рознесеним черепом і шевроном “ДНР”, а на іншій руці – шеврон раніше розформованого “Беркуту”. Це був той випадок, коли надання медичної допомоги другу, було найважчим. Нажаль Володя до лікарні не доїхав”.
За чотири дні. бійці 93 бригади ЗСУ, полку Спеціальних операцій та добровольчих батальйонів: Карпатська Січ, ОУН”, “Донбас”, ДУК “Правий сектор” зачистили населений пункт
Проте російські терористи не покидали спроби зайти у місто до 30 липня. Намагаючись з допомогою піхоти, важкої техніки і артилерії, зайняти втрачені позиції. Проте наші бійці мужньо відбивали усі атаки, пише Gazeta.ua.
Танкові бої
Першими рушили у бій танкісти, основну групу яких очолив капітан Олександр Лавренко. Він першим рушив на рубіж атаки, знищив 2 мінометні гнізда терористів. Але значно відірвався від основних сил. При маневруванні задля ухилення від вогню противника, танк потрапив на фугас.
Навідник молодший сержант Олександр Вохромеєв та механік-водій солдат Андрій Кулягін загинули. Важкопоранений капітан не здався ворогу і щоб не допустити захоплення в полон – підірвався.
В ближньому бою, прикриваючи піхоту, танк молодшого сержанта Олександра Вряшника був підбитий, навідник Олександр Олійник продовжував вести вогонь. Вряшник із командиром танка молодшим сержантом Козаченком гасили пожежу. Коли вони побачили, що не можуть загасити полум’я, екіпаж спрямував палаючий танк на ворогів і за хвилини до вибуху покинув його.
В цьому бою загинуло 6 наших бійців, ще 11 отримали поранення.
Контратака окупантів
Одним з тих, хто пережив пекло цих боїв, єОлександр “Бокс” Гойдешко, боєць 93 бригади Холодний Яр.
“Через три дні, як загинув капітан Лавренко, ми знову пішли на штурм Пісків, щоб повністю зачистити селище. Перед тим заночували у Донецькому летовищі, а зранку у бій”, – розповідає Олександр Гойдешко. – “Ми закріпилась на фермі. Хоча перед тим, стояли у полі. Але нас почали крити російські міномети, тому потрібно було відійти”.
“Нам дали наказ тримати оборону і зустрічати росіян, які втікали в різні боки. Четверта рота з бійцями добровольцями пішли на зачистку міста. Так тривало три дні. Потім нас замінили інші побратими, а ми перегрупувались. Пішли на штурм Авдіївки, який теж увінчався успіхом. Всі інші побратими залишились у Пісках і вели бої з ворогом, який намагався різними способами нас вибити.
24 липня 2014 року на правому фланзі оборони Пісків знаходився заступник командира танкового батальйону 93 бригадиДенис Мерзлікінз своїми бійцями.
“23 липня я отримав наказ виїхати на блок пост, що неподалік від селища Тоненьке, переночувати там і провести розвідку боєм територію, яка веде до Пісків”, – говрить Мерзлікін. – “Вразі виявлення ворога – знищити його, щоб основна колона військ, яка складалась з батальйонів “Шахтарськ”, ДУК “Правий сектор” та інших бойових з’єднань, могла зайти в селище. Близько 5 ранку, я з двома машинами БТР, ведучи розвідку, під’їхав до кар’єру, що неподалік селища. Нас не обстрілювали, тому ми спокійно заїхали в середину Пісків”.
Одна пішла група вздовж бані, через дамбу на трасу.
“Я з своїми хлопцями біля церкви повернув на право і заїхав туди на 18 блокпост. Замаскувались в посадці, що неподалік і почали оборудувати окопи для стрільби. Росіяни знаходились біля “Вольво центру”, що на краю Донецька. Пів дня все було спокійно. Де-не-де перестрілювались. Ми зняли бронежилети, куримо собі, травимо небилиці. Як тут побачили, що на нас мчиться “Газелька”. Нам помахали рукою з неї і поїхали далі. Автомобіль заїхав в саму гущу наших військ. Це були росіяни. Вони помилково поїхали туди, думаючи, що то їхні війська. Коли вони зрозуміли, хто перед ними- розвернули автомобіль і почали стріляти з автоматів”, – згадує Мерзлікін.
Наш танк знаходився неподалік, за 50 метрів. Він розвернув дуло і вистрілив по мікроавтобусу.
“Танковий снаряд запалюється за кількасот метрів, тому він не розірвався, а попав у автомобіль і перекинув його. Росіяни повилітали звідти. Один лежав на асфальті, йому живіт розпороло. Інший заховався за ним”, – говорить офіцер. – “Я вискакую на того, що ховається, він починає стріляти з пістолета. Я заховався за дерево. Сепаратист витягнув дві гранати і намагався кинути їх, але виявився криворуким і вони розірвались за декілька метрів від нього. Ми з хлопцями вирішили, що не варто гаяти час і тому декількома чергами з автоматів, відправили його на вічний відпочинок”.
Ще два росіянина втекли.
“Один з них переодягнувся в цивільне, як потім уже визначили і заховався в шахту, а автомат відав другому терористу. І цей з двома автоматами почав знову бігти до нас і кричати: “Пацани, нас злили, тут “укропи”. На нашому БТР не було українського прапора, тому вони вважали нас за своїх. Ми захопили його в полон”, – каже Мерзлікін. – “Я тоді сказав хлопцям, що має бути, ще один, адже в цього два автомати. Виставили секрет і почали чекати. Через пів години він з’явився і почав іти в нашому напрямку. Коли зрозумів, куди попав, знову “драпанув”, але куля виявилась швидшою. Так мої хлопці знищили 3 окупантів і одного взяли в полон. Інших бандитів, які повтікали з автомобіля, добили бійці других рот”.
