Внаслідок аварії біля Коломиї загинули мати і син із Тернопільської області.
Сучасний спортивний мотоцикл Yamaha вони придбали три місяці тому. Віталій добре освоїв транспортний засіб, їхав ним навіть на полігон на Львівщину. На свято Івана Хрестителя, 7 липня, Ліля з сином подалися у мандрівку в Карпати. Попутний вітер, відчуття свободи і невловимості. Заїхали до печери Вертеба у Більче-Золотому, потім до скельного храму в Монастирку, а далі — курс на Коломию. На об’їзній дорозі біля Коломиї сталося непоправне. Мотоцикл зіткнувся з бензовозом заправки «ОККО». Від сильного удару Ліля загинула на місці ДТП, Віталія доправили до Коломийської районної лікарні. Тиждень лікарі боролися за його життя, але 14 липня він помер, так і не прийшовши до свідомості. 17 липня хлопця поховали поруч із мамою.
Прощалася з Віталієм уся Скала-Подільська…
— Це страшна трагедія для родини і усього нашого селища, — зітхає місцева мешканка. — Вкрай згорьовані нині батьки Лілі, її чоловік… Це дуже гарна родина. Ліля безмежно любила свого єдиного сина. 24 роки вона працювала бухгалтером у нашій селищній раді, два останніх роки їздила на заробітки. Віталик — дуже добра дитина. Не можемо повірити, що їх вже нема з нами…
Однією з останніх із Лілею того фатального дня розмовляла її найближча подруга Надія Шакірова. Після страшної звістки пані Надія їздила на місце аварії, забирала тіло подруги з моргу, допомагала з похороном, а нині десятки разів задає собі запитання: чому так сталося? У першому шлюбі в Лілі не склалося життя, десять останніх років із нею поруч був інший чоловік. Після аварії тиждень не відходив від реанімації рідний батько Віталія. Та, на жаль, врятувати сина не вдалося — у нього була сильно травмована голова
— У Лілі з сином був дуже тісний духовний зв’язок, вони розуміли одне одного без слів, підтримували одне одного. Так і пішли разом в інший світ… — ледве стримує сльози Надія Шакірова. — Вони мріяли про цей день, хотіли побути разом, адже останнім часом не мали такої можливості. Цей день був неминучим. Спершу думали поїхати на море, але врешті обрали гори. Коли ми їхали до Коломиї, уявно проходили їхній шлях… Що могло стати причиною трагедії? Скоріш за все — недостатня кількість вказівних знаків на об’їзній дорозі біля Коломиї. Там справді важко зорієнтуватися, де головна дорога, а де — другорядна. Віталик виїхав з другорядної і врізався у вантажівку… Можливо, й швидкість була. Аварія сталася в суботу, в понеділок ми забрали тіло Лілі, у вівторок поховали. У суботу, через тиждень після аварії, не стало Віталика, знову — важка неділя, пекельний понеділок і похорон у вівторок…
Першому про ДТП поліція повідомила другові Віталія, набравши останній виклик хлопця у телефоні. За короткий час сумна звістка облетіла Скалу-Подільську. Найважче було сказати батькам Лілі. Її чоловік тоді був у зоні ООС, де несе службу, лише за два дні до того подався на Схід після відпустки.
— Напередодні трагедії Ліля була у мене, ми трохи поговорили, поділилися планами на наступний день. То була наша остання зустріч… — зітхає Надія Шакірова. — 7 липня я пішла по гриби до лісу. З дороги Ліля телефонувала до мене, запитувала, як заїхати до печер. А потім у якийсь момент мені стало дуже погано, здавалося, температура піднялася до 40… Боялася, що знепритомнію. Вже тепер аналізую, мабуть, Ліля тоді помирала… Ми були, як рідні. Не знаю, як тепер бути без неї… Ліля була дуже світлою людиною, ніби сонце на небі. Весела, надійна, для неї не існувало питань, які не можна вирішити. Завжди вміла підняти настрій, там, де вона з’являлася, заводилося те, що було нерухомим. Стримана, спокійна, водночас — душа компанії. Була на Майдані в Києві. Разом із нею ми займалися волонтерством, коли держава ще недостатньо забезпечувала Збройні сили. Ми готували сухі пайки для наших захисників, сушили овочі на борщ, ліпили відра вареників. Коли Ліля подалася до Польщі, я не раз запитувала, чи потрібно щось передати Віталику. «Ти ж знаєш його — ніколи не скаржиться!» — відповідала. «Вітальок, як ти там?» — телефонувала я. «Все добре!» — казав. Останніми роками він змужнів. Ліля пишалася ним! Заробила трохи за кордоном — перекрила хату, а ще здійснила мрію сина — дала гроші на мотоцикл. Віталій купив Yamaha. Він був уважним на дорозі, але сталося те, що сталося…
Захищав Україну в гарячих точках
Після закінчення школи у Скала-Подільській Віталій вступив до Донецького національного університету на факультет лінгвістики. З початком війни у 2014 році покинув вуз на окупованій території і вступив на магістратуру до Львівської політехніки. Згодом його призвали до Збройних сил України, 31 березня 2016 року хлопець підписав контракт і подався в зону АТО.
— Віталик був на хорошому рахунку в армії: брав участь в українсько-польсько-литовських навчаннях на території Польщі, був на параді у Вільнюсі на День Незалежності Литви, на показі Збройних сил у Варшаві, — розповідає Надія Шакірова. — Нещодавно брав участь у навчаннях ЗСУ і НАТО, після того приїхав провідати рідних. Через кілька днів мав їхати на Схід. Два роки він мужньо захищав Україну в гарячих точках — це був його свідомий вибір.
…У реанімації я заговорила до Віталика, доторкнулася до нього — почав піднімати руку, змінилися показники на моніторі. Буду жити з думкою, що почув мене і впізнав. За хлопця вболівали багато людей, збирали гроші на лікування. «Не гони, дитино!» — якось я його застерігала. «Тьотю Надю, це не простий мотоцикл, у ньому бортовий комп’ютер — не дасть розігнатися там, де не можна», — захоплено розповідав. Я була впевнена, що все буде добре, бо він був мудрим хлопцем, але… Молимося нині за Лілю та Віталика…
This website uses cookies.
