Новий закон «Про освіту» – за державний кошт навчать лиш читати і писати. Грошей на гуртки, профільне навчання та групу подовженого дня не передбачено. Закон «Про освіту» змінює не лише обсяг освітніх послуг, але й суттєвообрізає державне фінансування програм позашкільної освіти, поглибленого вивчення природничих та гуманітарних предметів. Реформа провадиться у стилі радянської зрівнялівки, а система освіти має виховувати людей з мінімумом знань, бажано неглибоких.
Совкова зрівнялівка і зниження якості
Обдаровані діти, які мали змогу навчатися у спеціалізованих школах, наприклад, з поглибленим вивченням фізики, математики, що є базовими галузями для розвитку сучасної високотехнологічної економіки втрачають таку можливість. Тепер пропонують «урівнюватися» на найслабшого. Держава суттєво зменшує видатки на освітні послуги у школах та понижує гарантії якісної освіти. Школи з поглибленим вивченням іноземних мов та інших предметів ліквідовуються. Держава більше не буде платити за утримання шкільної бібліотеки, психолога, логопеда, соціального педагога, гуртків та груп подовженого дня. Українським дітям фактично пропонують лише приміщення, яке, до речі, також більше не утримується державою, а передається на місцевий рівень, де грошей, як відомо нема, бо бюджет у нас централізований і залежить від «дядька з Києва». Внаслідок «реформи» під скорочення потраплять, у першу чергу, вчителі іноземних та української мови, викладачі природничих предметів. Також зникнуть керівники гуртків і позакласної роботи – тих місць, де дітям якраз найбільше цікаво.
Урядовий економічний геноцид майбутнього
Ще вісім років тому у доповідь Комісії з вимірювання економічного та соціального прогресу наводилися дані про те, що успіх і добробут майбутніх поколінь напряму залежать від рівня освіти. Є чітка залежність між рівнем добробуту і витратами на освіту, зокрема на зарплату вчителів. Найбільше на вчителів витрачають у Люксембурзі, Німеччині, Канаді. Це країни, які займають одні з найвищих позицій за індексом людського розвитку, що визначається загальним добробутом населення. Недарма всесвітньо відомий американський економіст, викладач Стендфордського університету Джон Тейлор минулого року говорив українцям: «Якщо хочете на державному рівні щось підтримати — підтримайте освіту». Про це науковець сказав, відповідаючи на запитання журналістів про те, які сектори економіки треба підтримати. Економіст наголосив, що без освіти не буде інновацій, не буде прогресу і розвитку. Можна продовжити думку — не буде високих доходів, а діти не матимуть майбутнього.
В Україні ж в рамках «реформи» відбувається фактично економічний геноцид майбутнього. Уряд не виконує навіть обов’язків щодо «куцого» фінансування, яке обіцяв. Зокрема освіта Тернополя недофінансована більше ніж на 47 млн грн. Це сума необхідна для зарплат вчителів на два місяці. Вже з вересня вчителі втратять 10% надбавку за престиж педагогічної праці. З легкої руки урядових реформаторів учителів знову почнуть відправляти у безоплатні відпустки. Багато з них вже зараз попереджені, що «в рамках реформи» будуть звільнені. Враховуючи значення освіти у сучасній економіці, йдеться про справжній геноцид майбутнього. Адже без освіти нашим дітям залишається йти лише у найми на низькооплачувані роботи.
Тернопіль не виняток — так усюди
За підрахунками фахівців з Асоціації міст України, що проаналізували ситуацію у 251 громаді, недофінансування освіти міст обласного значення склало цього року більше ніж 4,4 млрдгрн. Загалом же по Україні 76% громад недоотримали коштів на освіту від 30% до 55%. За підрахунками Вінницької міської ради, порівняно з 2017 роком — на освіту бракує 48,5 млн грн, які мали дати з державного бюджету. Така ж ситуація у Чернівцях, де бракує 11,6 млн грн та у Черкасах, де не вистачає 21,5 млн грн. Луцькі ж школярі ризикують залишитися без парт та підручників, бо гроші на закупівлю виділили лише «на словах». Крім того, що уряд не виконує зобов’язань по виділених субвенціях, навіть, якщо кошти частково приходять, їх не можна використовувати, якщо з місцевого бюджету не покриють хоча б третини запланованих витрат. А де взяти кошти, якщо в рамках «децентралізації» витрат та обов’язків до місцевого самоврядування передали удвічі більше, ніж доходів.
Наприклад, Тернопіль цього року додатково отримав 394 млн грн надходжень, а додаткові видатки склали вдвічі більшу суму – 664 млн грн. При цьому додаткова потреба на виплату лише заробітної плати вчителям і медикам складає 87 млн грн.
Тож виходить, що з одного боку з екранів телевізорів та біг-бордів урядовці розповідають казки про «покращення освіти» і добробуту вчителів, а в реальності — забувають виділяти кошти та пробують свою відповідальність перекласти на плечі місцевого самоврядування і людей. Однак, кожен із нас платить податки, купуючи товари в магазинах. Адже базовим для економіки України є ПДВ, 20% якого закладено у кожному пакеті молока чи буханці хліба, який ми купуємо. Тоді чому ж уряд вперто прагне отупіння дітей головного платника податків — народу України? Це запитання залишається риторичним і його варто згадати у черговий раз, коли нам будуть розповідати про громадянський обов’язок обирати владних реформаторів.
This website uses cookies.
