На карті Тернопільській області цих назв не знайде. Знають їх лише місцеві мешканці та допитливі краєзнавці.
В адміністративному поділі України цих населених пунктів взагалі не має, їх або приєднали до інших або виключили з облікових даних. І на місці більшості з них поля. Але на Тернопільщині є й такі хутори, що там населення переважає за кількістю деякі села.
Отже:
1. Бакси, Синяки, Росоли, Філики, Цвяхи, Цигани, Цілидині. З таких назв утворене село Крижі Кременецького району. Над жителями цих хуторів можна було й пожартувати: «У Баксах заробляли гроші, у Синяках їх пропивали, запивали росолом і закусювали динями (причому цілими), а потім ходили худі і чорні як цигани».
2. Вивали, зади – хутори приєднані до с. Бенева Теребовлянського району. Ще у багатьох села нашого краю, можна почути: «Ти вивалю!», тобто «бугаю», здорованю, розбишако. Хоча назва хутора пішла, ймовірно, від прізвища – «Виваль», а х. Зади – від місця розташування.
3. Крутяки нині частина села (13 дворів) с. Гаї-Розтоцькі Зборівського району. Там не живуть «круті хлопці», а назва хутора пішла від місця розташування – «на крутизні».
4. Брикси – хутір поблизу с. Угорськ на Шумщині. Ой бідні ж там були чоловіки, бо жінки цілий рік брикали і вибрикували. Оскільки в Україні більше немає населеного пункту з такою назвою, тому тут зупинимося детальніше. Брикси – так називався дохристиянський жіночий день, який наші предки вшановували 12 липня. У цей день чоловік, за вказівкою дружини, повинен був виконувати все: доглядати дітей, готувати їжу, прати, шити, годувати худобу і т. д. На вулицю чоловікам краще було не показуватись. Там жінки відігрувались за все. Запрягали замість коней кількох чоловіків, на воза всідалась «дорідна» молодиця і, поганяючи батогом, мчала вулицями. Наїзницю супроводжувала весела компанія подруг. Якщо зустрічали порядного сім’янина, який поважав дружину, піклувався про дітей, добре ставився до тещі, – підносили чарку наливки. А якщо ж на очі потрапляв нещасний, що полюбляв хильнути оковитої або ж заглянути до чужої жінки, – краще б йому на світ Божий не показуватись… По плечах, спині й тому, що нижче спини, так відмітить батогом або палкою, що до надовго запам’ятає. А ви кажете: 8 березня, 8 березня…
5. Гаї-Ковтуни – хутір приєднаний до с. Гаї-за-Рудою Зборівського району. Звичайно, там не ковтають дерев, а назва швидше пішла від прізвища – Ковтун. Нині там п’ять заселених дворів.
6. Кутасівка (Кутосівка) – такий хутір був поблизу с. Сновидів на Бучаччині. Назва ймовірно походить від слова кутасик – прикраса з ниток або тканини на одязі (балабончик), а з польської слово «kutas» – перекладати вже не будемо, бо буде дуже вульгарно. Мешканців цього хутора виселили у східні області УРСР.
7. Біла Корчма, Чорна Корчма, Зелена Корчма, Червона Корчма і Гуляйполе з цих хуторів утворилося село Гори-Стрийовецькі на Збражчині. Справді після відвідування усіх цих корчм у людей відразу в очах і поле «гуляло» (пливло). Правда про ці хутори є цікаві легенди, але це вже тема для іншого матеріалу.
8. Сусликова і Янова Долини – хутори поблизу с. Золотники Теребовлянського району. Навряд чи там було багато ховрахів (сусликів). Назва, ймовірно, пішла від соски з жованої їжі (суслика), якими годували дітей в давнину («діти смокчуть молоко, як суслики»). А ще ймовірніше, назви пішли від прізвища Суслик та імені Ян. Нині на хуторі Янова Долина є 8 будинків.
9. Бавки – хутір поблизу с. Королівка на Борщівщині. Дослідник топонімики Тернопільщини Михайло Крищук виводить слово від забавка/бавіделко – «невеличкий, акуратний, іграшковий». Про те, «Бавки» – це старослов’янське слово, яке означало – іграшки виліплені з глини або водіння хороводів, співи, ігрища.
10. Драби – хутір, а нині вулиця с. Кинахівці Збаразького району. Назва, ймовірно, пішла від польського драб – «обідранець, злидень, босяк».
11. Гриваки – хутір приєднаний до с. Шпиколоси на Кременеччині. Мабуть, гривні тут ні до чого, а назва пішла від прізвища Гривак («нестрижений, довговолосий, гривастий»); гривками також називали сизих голубів. Нині Гриваки вулиця Лесі Українки Шпиколос.
12. Буськи (Бузьки), Рибачиха – такі хутори були поблизу с. Мала Білка Лановецького району. Ймовірно у р. Жирак було багато риби і жиб, що там часто оселялися лелеки, а місцеве населення ловило рибу.
13. Двірники, Дедоники, Дзьомбри такі хутори увійшли до складу с. Лідихів, що на Кременеччині. Двірники, мабуть працювали у панському дворі, а від чого Дедоники чи Дзьомбри наразі невідомо.
14. Кобильоха, Зімно – хутори поблизу с. Бодаки на Збаражчині. Нині незаселені. У Кобильосі свиней не розводили, а назва пішла від великої білої квасолі (яська, кобильоха) або від великих круглих слив – кобильох на які були багаті місцеві сади. Зімно (Зимно) – холодно, за переказами тут знаходилося давньоруське містечко. Поблизу Бодаків, до речі, за однією з легенд назва села походить від слів «біда таки» виявлено надзвичайно багато археологічних пам’яток. У Кобильосі ще є один будинок, а в Зімно – одна хата і дві напівзруйновані.
15. Шалівка, Сміх – хутори, які приєднані до м. Почаїв. Шалівка, ймовірно пішла від слова «шал» – пишний ріст, буяння чогось барвистого, яскравого; з казахської шал – старець, у даному випадку монах. І на завершення: хай лунає сміх не тільки у Почаєві, а в кожному домі, бо сміх – це здоров’я!
P.S. Звичайно, що є ще багато цікавих і кумедних назв колишніх хуторів, наприклад: Дригани, Караманда, Курісево, Мерлава, Совинови, Кліщинівка, Бицівка, Коцурівка, Когутівка та ін., але їх настільки багато, що це тема окремого дослідження.
Віктор Кулик, газета “Свобода”
This website uses cookies.
