Всесвіт Олесі Гудими – це неймовірний світ картин, чи то пак – світ неймовірних картин. Їхні фарби гіпнотизують, змушують думати, збирати глядача до купи, наповнюватися позитивом. Це майстерність – вміти говорити легко про важливе, весело про рідне й ніжно про сумне. Якось Олеся пообіцяла малювати для України ангелів, поки не закінчиться війна. І малює й досі… Покаже їх тернополянам на персональній виставці разом з іншими своїми картинами. Трішки про них поговоримо.
– Все більше квітів на полотні. Чим надихає цьогорічна весна?
– Бажанням змін і приємних несподіванок. У творчості всі дні перетворюються в одну довгу дорогу, і часом здається, ніби не змінюється все довкола, – лише внутрішнє. Але це не так. Є результат, як і в будь-якої іншої праці, й тішуся, що він позитивний. Це означає, що йду своєю дорогою, живу своїм життям, а не чужими навіяними мріями. І що помітила, на зміну дуже важким хвилинам приходять легкі й все зрівнюють. Так і з весною, її передчуття часом важливіше ніж вона сама, бо у ньому можна створити щось надзвичайне.
– Що вкладаєте в колір? Спостерігаю багато бузкового, синього…
– Кожен пріол в живописі має свою тему, яку люблю досліджувати. Це як у школі писати твір на одну тему, але з різними думками. Малюю те, що люблю. Неможливо в такій справі бути нещирою чи поверхневою, бо люди, які люблять мистецтво є чутливими й одразу це зловлять. Були маки, а зараз бузок. Цей колір надихає, його відтінків море. Він асоціюється зі святом та радістю, майже дитинною. Що не скажеш про маки – вони уособлення пам‘яті, і для багатьох зараз смутку за тими, хто назавжди в серці. Квіти – це символи, зараз я спілкуюся з людьми – через них, така незвична мова дозволяє мені просто проводити інформацію, а не оголювати власні почуття. Вони на те й особисті, що належать людині і є енергією, яка не всім підходить. Правда ж?
– Так, правда. Ваші картини можна побачити не лише на полотні, але й на листівках, книжках, і навіть подушках – як це спати в таких квітах?
– Я б дуже хотіла, щоб ці подушки з еко замші можна було придбати в Україні. На даний час, вони є лише у Великобританії. Є фірма, яка проводить щороку конкурс серед художників, чиє зображення набирає більше балів, того й друкують.
А щодо листівок та ілюстрацій до книжок – то тішуся коли картина живе далі. Завжди про це мріяла.
– Скільки картин маєте в себе вдома? Чи легко їх відпускати?
– Вдома близько пів сотні, відпускати легко тоді, коли інтуїтивно спокійна. Між колекціонером та художником є зв’язок, він не лише стосується «декорацій», він і в іншому плані. Для митця погано, коли його картина не живе, а покривається пліснявою у підвалі, чи припадає пилом під ліжком. Бо там часточка його енергії. Тому, я радію, коли купує картину людина мені симпатична, позитивно налаштована до світу, закохана в мистецтво, радію, коли люди показують фото, де картини у рамах, з підсвіткою, дуже «люблені». І ще більше радію, коли вони не потрапляють до рук нечутливих пройдисвітів.
Отже – відпускати легко, бо працюю для людей, але маю «свої», які не на продаж.
– Чи малюєте досі ангелів для України? Скільки їх уже?
– Малюю, можливо для когось такий рух роботи дивний, але мені нудно працювати в одному стилі, техніці, тощо. Тому можу одночасно малювати 5 картин. Сюжетну (магічний реалізм), це ті ж ангели, Українська мадонна, абстрактну (декоративна робота, інтер‘єрна), абстрактні квіти (я б віднесла їх до неоімпресіонізму), і т. д.
З чотирнадцяти ангелів три залишилося в Україні
14 травня в Мистецькому Арсеналі, у Києві, планується дипломатичний прийом, там вони експонуватимуться. Також – вони будуть присутні на моїй персональній виставці в травні, яка буде в Тернополі, а саме в обласному художньому музеї (вул. С. Крушельницької, 1). Також, цього року готую ще одну цікаву подію, про яку розповім згодом.
– Будемо чекати. І на останок – ваші побажання читачам сайту «Галас».
– Читачам «Галасу» бажаю бути собою, приймати й любити себе таким, яким є. У цьому щастя. І робити те, що любиш, і бути з тими, кого любиш – завжди!
Спілкувалася Наталія Червак
