Тернополянин розповів про те, як деякий час жив в Індії.
Тернополянин Олександр Семеняк вже більше 10-ти років їздить в Індію. Чоловік працює там масажистом. Каже, що країна вражає, адже у ній багато контрастів і збереглись тисячолітні традиції, пише Місто.
Вперше до Індії поїхав з батьком. Було це в далекому 2007 році. Одна справа відкривати для себе іншу країну через фільми, відео, і зовсім інша – реально, на дотик і смак, на відчуття, на споглядання, на звук. Є такі країни, в які «закохуєшся» з першого погляду. Для мене – це Індія, первісна назва – Бхарата. До речі, в перекладі означає – прив’язаний мотузкою до Бога.
Працюю віднедавна масажистом і далі поглиблюю свої навики в цій справі. Як ми розважаємось!? Кожен вкладає свій сенс в це поняття і взагалі це питання відносне. Для нас Індія — це абсолютно інша культура. Тут все інакше: сонце, повітря, люди. Як тільки пірнаєш у цей простір – відразу втрачаєш реальне відчуття часу. Тут не ти керуєш ним, а він тобою. Тому є зміст їхати сюди на довгий період часу. Приходить усвідомлення того, що ти частка чогось великого і цілісного. Відбувається перезавантаження системи. Приходить усвідомлення елементарних речей і починаєш ставити собі запитання: а для чого ти прийшов у цей світ? Що доброго встиг зробити? А розвага для нас – це хороша подорож, сповнена позитивними моментами, непередбачуваними ситуаціями та імпровізацією в них.
В Індії 28 штатів (областей). У кожному з них – своя мова (статус офіційної має 21 мова). Тож індієць з півночі не зрозуміє індійця з півдня тощо. Для того, щоб порозумітися існує державна мова хінді (українською – гінді). Ну, і звісно – англійська. Адже Індія – колишня Британська колонія. Тому ми спілкуємось англійською. Місцевий люд надзвичайно привітний, і з ними завжди легко порозумітися, навіть якщо лексичний запас англійської невеличкий. Тут ще спрацьовує унікальний феномен – спілкування мовою серця.
Щоб я взяв з України до Індії і – навпаки? В обох країнах багато схожого. Але будьмо чесними перед собою. В Україні зараз духовний занепад, зневіра… От з Індії взяв би за приклад відзначати 24- го квітня День загальнолюдських моральних цінностей. Мовою санскриту це звучить так: према (любов), сєва (безкорисне служіння), дхарма (праведна поведінка), ахімса (не насилля), шанті (мир і спокій в душі). А Індії з України…тяжко сказати. Індія дуже велика країна і кожен штат в Індії це свого роду теж «окрема країна» зі своїми звичаями.
Цікавих місць в Індії дуже багато, просто «незліченна» кількість. На даний момент відвідали ми небагато. Кожного разу якесь одне або кілька місць досліджуємо. Штат Орісса – там найбільший на планеті храм Сонця, міста – Бангалор, Ширді, Тірупаті, Понті Чері, Тірувана Малайя, Уті та інші…деякі вже й позабував. Кожен раз ми починаємо нашу подорож з штату Андрха Прадеш з містечка Путтапарті, де знаходиться досить відомий у всьому світі ашрам Сатья Саї Баби, «Прашанті Нілаям».
Цього року ми повністю розбили свій стереотип про штат Гоа . І знайшли досить затишне місце для відпочинку з маленькою дитинкою.
Життя в Індії починається раніше ніж у нас, а для багатьох індійців задовго до сходу сонця – о 3.30 вдосвіта, а то й раніше: йога, медитація, мантри, молитви. Хто що для себе обрав. Це найкращий час для духовного росту, для пробудження свідомості і для очищення розуму, бо саме останній є причиною всіх негараздів і непорозумінь у житті. Сатва – чистий. Сатвічний – чистий час. Тоді відкриті небеса. У нас від цього залишилась тільки згадка у прислів’ї : хто рано встає, тому Бог дає. Зрештою, про все, що мене тут вразило, написати двома словами нереально. Додам, що Індія – це країна контрастів.
