Молода тернополянка кілька місяців працювала на круїзному лайнері. Про свої пригоди дівчина розповіла й нам.
Для багатьох робота на лайнері здається роботою мрії, адже це можливість побачити багато чого нового. Свою історію про роботу на лайнері розповіла тернополянка Аня Крутиголова, пише ФайнеМедіа.
– Як з’явилася ідея спробувати поїхати в круїз?
– Ідея поїхати була давно, багато від кого чула, і друзі, і знайомі їздили, були різні відгуки, але оскільки я люблю подорожувати, то хотілось ще більше нового побачити.
– Як все починалося, за якими критеріями вибирали охочих?
– Загалом є 3 співбесіди, спочатку з агентством у нас в Тернополі і вони визначають рівень знань і радять, на яку позицію краще поїхати, складаєш резюме, потім співбесіда з Литвою, бо Литва співпрацює вже напряму з лайнерами, а потім вже з представником з самого лайнера. Співбесіда може бути як по скайпу, так і вживу, переважно це в Києві або Одесі. Вибирають за твоїм рівнем знань, а також за досвідом роботи, залежно, на яку ти вакансію претендуєш.
– Які були емоції, коли ти дізналася, що пройшла відбір?
– Ну, емоції були, звичайно, позитивні, хоча я і знала що буде нелегко і важко було з рідними і друзями розлучатись, але воно того варте.
– Розкажи про маршрут, скільки тривала подорож?
– Мені випав досить цікавий маршрут, я полетіла до Ванкувера, там я почала круїз. Це була осінь і закінчився сезон Аляски і лайнер починав перетин Тихого океану в південну півкулю, де починалося літо. Після того було 5 довгих днів в океані, потім бути Гаваї, після цього острови Французької Полінезії, потім Нова Зеландія і Австралія. Мій контракт тривав 8,5 місяців. То майже весь час ми кружляли навколо Австралії і Нової Зеландії та ближніх островів таких як Тонга, Індонезія, Нова Каледонія та Фіджі. Але кожному можуть попастись різні маршрути. В декого можуть попастись Кариби, то цілий контракт бачать тільки 3 зупинки, які завжди повторюються. Тож мені пощастило, оскільки я побачила дуже багато.
– В чому полягала твоя робота? Розкажи про режим дня, який переважно був.
– Моя робота була, думаю, як і в більшості, хто їде туди, – помічник офіціанта. Оскільки ти не можеш відразу почати бути офіціантом там. Ну але це не зовсім той самий офіціант що тут, там дуже великий об’єм роботи, і потрібно багато знати, а також з гостями ти проводиш набагато більше часу, бо ти їх впродовж 2 тижнів бачиш кожного дня і навіть по пару разів на день, то вони ставали для тебе як рідні і ти майже все про них знав. Режим був важкий, в основному було 2 графіки, ранній і обідній, якщо зранку, то починався день о 7-8 год, це залежить від того, чи це портовий день чи день у морі. Якщо портовий, то швидше, оскільки люди хочуть швидше поснідати і поїхати десь на екскурсію. Ранішня зміна тривала десь 4 години, потім перерва до 5, це був вільний час і можна було поспати або піти подивитись в порт і поїхати на цікаву екскурсію. Зазвичай я використовувала кожну можливість і старалась виходити у кожному порту. А спала в ті дні, коли ми були в морі. Обідня зміна починалась о пів 12 і до 4, потім годинка перерви і на 5 знов починалось і аж до 11 – о пів на 12, якщо мали бути перевірки, то і довше. Ще були різні тренінги інколи перед роботою. Тож в загальному на роботі ми проводили 11 годин, сну завжди бракувало.
– Що запам’яталося найбільше?
– Ой, пригод було багато, найбільш улюбленими були Гаваї, там я перший раз в житті попробувала серфінг, а також їздили на дуже цікаву екскурсію по острову, бачила неймовірні краєвиди, а також прозору водичку на пляжах, і ще діючий вулкан. Загалом в кожній країні було щось своє неймовірне та індивідуальне. А також дуже сподобались люди, австралійці надзвичайно життєрадісні і позивні, легкі у спілкуванні.
– Як і в кожній роботій, є певні мінуси. Розкажи про них.
– І мінусів також було багато, перш за все дуже втомлювались, багато працювали, і сну не завжди вистачало для відновлення. Також важко було вийти на зв’язок з рідними. Інтернет був дорогий по 4$ за годину, так що багато так не насидишся, а ще й не дуже хорошої якості, тому переважно ловили безплатний вайфай у портах. З харчування також не все подобалось, бо ж їжа переважно була розрахована на вихідців з Азії, оскільки їх там було найбільше. Але нам пощастило, хоч було і важко в ресторані працювати, проте ми могли після закінчення роботи набирати їжу, яка подобається, і деколи майже не ходили в їдальню.
– Що нового відкрила для себе? А в чому розчарувалася?
– Відкрила дуже багато всього для себе. На лайнері в основному можна зустріти вихідців майже з кожної країни, тому ти там бачиш кожну культуру, як насправді всі ці країни живуть, а також кожну країну, про деякі я навіть не чула до того і не знала наскільки там гарно і що є стільки всього цікавого майже на другій половині світу. В принципі як таких розчарувань не було, бо я знала, на що я їду і що мене там чекає, то ж нема про що шкодувати.
– Що хочеш побажати людям, які мріють поїхати в круїз?
– Я б хотіла побажати людям не боятись перемін і спробувати поїхати, це колосальний досвід, який навчить дисципліни, це була для мене своєрідна армія, але з багатьма цікавими пригодами і подорожами. Також шанс удосконалити або вивчити свою англійську та за бажанням й інші мови, знайти друзів з усього світу.
This website uses cookies.