Молода тернополянка кілька місяців працювала на круїзному лайнері. Про свої пригоди дівчина розповіла й нам.
Тернополянка Анна Крутиголова розповіла про переваги та недоліки роботи на лайнері.
Для багатьох робота на лайнері здається роботою мрії, адже це можливість побачити багато чого нового. Свою історію про роботу на лайнері розповіла тернополянка Аня Крутиголова, пише ФайнеМедіа.
– Як з’явилася ідея спробувати поїхати в круїз?
– Ідея поїхати була давно, багато від кого чула, і друзі, і знайомі їздили, були різні відгуки, але оскільки я люблю подорожувати, то хотілось ще більше нового побачити.
– Як все починалося, за якими критеріями вибирали охочих?
– Загалом є 3 співбесіди, спочатку з агентством у нас в Тернополі і вони визначають рівень знань і радять, на яку позицію краще поїхати, складаєш резюме, потім співбесіда з Литвою, бо Литва співпрацює вже напряму з лайнерами, а потім вже з представником з самого лайнера. Співбесіда може бути як по скайпу, так і вживу, переважно це в Києві або Одесі. Вибирають за твоїм рівнем знань, а також за досвідом роботи, залежно, на яку ти вакансію претендуєш.
– Які були емоції, коли ти дізналася, що пройшла відбір?
– Ну, емоції були, звичайно, позитивні, хоча я і знала що буде нелегко і важко було з рідними і друзями розлучатись, але воно того варте.
– Розкажи про маршрут, скільки тривала подорож?
– Мені випав досить цікавий маршрут, я полетіла до Ванкувера, там я почала круїз. Це була осінь і закінчився сезон Аляски і лайнер починав перетин Тихого океану в південну півкулю, де починалося літо. Після того було 5 довгих днів в океані, потім бути Гаваї, після цього острови Французької Полінезії, потім Нова Зеландія і Австралія. Мій контракт тривав 8,5 місяців. То майже весь час ми кружляли навколо Австралії і Нової Зеландії та ближніх островів таких як Тонга, Індонезія, Нова Каледонія та Фіджі. Але кожному можуть попастись різні маршрути. В декого можуть попастись Кариби, то цілий контракт бачать тільки 3 зупинки, які завжди повторюються. Тож мені пощастило, оскільки я побачила дуже багато.
– В чому полягала твоя робота? Розкажи про режим дня, який переважно був.
– Моя робота була, думаю, як і в більшості, хто їде туди, – помічник офіціанта. Оскільки ти не можеш відразу почати бути офіціантом там. Ну але це не зовсім той самий офіціант що тут, там дуже великий об’єм роботи, і потрібно багато знати, а також з гостями ти проводиш набагато більше часу, бо ти їх впродовж 2 тижнів бачиш кожного дня і навіть по пару разів на день, то вони ставали для тебе як рідні і ти майже все про них знав. Режим був важкий, в основному було 2 графіки, ранній і обідній, якщо зранку, то починався день о 7-8 год, це залежить від того, чи це портовий день чи день у морі. Якщо портовий, то швидше, оскільки люди хочуть швидше поснідати і поїхати десь на екскурсію. Ранішня зміна тривала десь 4 години, потім перерва до 5, це був вільний час і можна було поспати або піти подивитись в порт і поїхати на цікаву екскурсію. Зазвичай я використовувала кожну можливість і старалась виходити у кожному порту. А спала в ті дні, коли ми були в морі. Обідня зміна починалась о пів 12 і до 4, потім годинка перерви і на 5 знов починалось і аж до 11 – о пів на 12, якщо мали бути перевірки, то і довше. Ще були різні тренінги інколи перед роботою. Тож в загальному на роботі ми проводили 11 годин, сну завжди бракувало.
– Що запам’яталося найбільше?
– Ой, пригод було багато, найбільш улюбленими були Гаваї, там я перший раз в житті попробувала серфінг, а також їздили на дуже цікаву екскурсію по острову, бачила неймовірні краєвиди, а також прозору водичку на пляжах, і ще діючий вулкан. Загалом в кожній країні було щось своє неймовірне та індивідуальне. А також дуже сподобались люди, австралійці надзвичайно життєрадісні і позивні, легкі у спілкуванні.
– Як і в кожній роботій, є певні мінуси. Розкажи про них.
– І мінусів також було багато, перш за все дуже втомлювались, багато працювали, і сну не завжди вистачало для відновлення. Також важко було вийти на зв’язок з рідними. Інтернет був дорогий по 4$ за годину, так що багато так не насидишся, а ще й не дуже хорошої якості, тому переважно ловили безплатний вайфай у портах. З харчування також не все подобалось, бо ж їжа переважно була розрахована на вихідців з Азії, оскільки їх там було найбільше. Але нам пощастило, хоч було і важко в ресторані працювати, проте ми могли після закінчення роботи набирати їжу, яка подобається, і деколи майже не ходили в їдальню.
– Що нового відкрила для себе? А в чому розчарувалася?
– Відкрила дуже багато всього для себе. На лайнері в основному можна зустріти вихідців майже з кожної країни, тому ти там бачиш кожну культуру, як насправді всі ці країни живуть, а також кожну країну, про деякі я навіть не чула до того і не знала наскільки там гарно і що є стільки всього цікавого майже на другій половині світу. В принципі як таких розчарувань не було, бо я знала, на що я їду і що мене там чекає, то ж нема про що шкодувати.
– Що хочеш побажати людям, які мріють поїхати в круїз?
– Я б хотіла побажати людям не боятись перемін і спробувати поїхати, це колосальний досвід, який навчить дисципліни, це була для мене своєрідна армія, але з багатьма цікавими пригодами і подорожами. Також шанс удосконалити або вивчити свою англійську та за бажанням й інші мови, знайти друзів з усього світу.
