В Тернопільській області молодий хлопець через суд хоче позбавити батька батьківських прав.
Цим днями у Верховному Суді розглядається справа, остаточне рішення у якій стане доленосним для 13-річного хлопчини із Гусятинщини.
Не називатимемо конкретних прізвищ, імен, населених пунктів, бо навряд чи дитині буде комфортно від загальної уваги до її життєвої драми. Упродовж двох останніх років неповнолітній (назвемо його Василем) не має спокою, мусить відстоювати своє право на дитинство – забезпечене, без стресів, а головно – з любов’ю та турботою, пише Свобода.
Коли Василькові було три роки, трагічно загинула мама. Тоді батько зійшовся із жінкою із сусіднього району. Цей цивільний шлюб тривав сім років. Мачуха повноцінно замінила дитині маму. У трирічному віці хлопчик не розмовляв. Чужа жінка оповила його такою увагою і турботою, що дитинча дуже швидко наздогнало у своєму розвитку однолітків. Вона стала справжньою мамою. Це стверджують у сільській раді, школі. Вона, а не рідний батько, ходила на батьківські збори, опікувалася здоров’ям та іншими проблемами дитини.
Не все було гладко у цій родині. Незважаючи на тривалість стосунків, у 2016-у жінка змушена була повернутися до свого села. Часті конфлікти з Васильковим батьком завершилися розлученням. Для дитини це стало справжньою драмою – однаково, що пішла з дому мати. Жінка поїхала на півтора місяці на заробітки до Польщі. Хлопчина постійно їй телефонував. Це була велика туга за мамою. З батьком стосунки не ладилися. Перебуваючи у постійному стресі, хлопчина знову почав заїкатися. Він по телефону благав маму забрати його. Але що вона могла вдіяти? Не рідна ж…
Під час чергової сварки з татом Василько вискочив через вікно і втік до родичів. Потім сів в автобус і поїхав до мами. Казав, що якщо вона його не прийме, то щось з собою зробить.
Василько пробув у неї 18 днів, але треба було йти до школи, і він повернувся до батька.
Стосунки так і не налагодилися. Він знову втікав і навіть сам написав заяву про вчинене стосовно нього батьком психологічне насильство.
У справу втрутилися органи місцевого самоврядування, органи опіки та піклування. Вони ініціювали судовий процес про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав. Ображений батько наполягав, що любить Василька, а стосунки з хлопчиком псує колишня співмешканка, яка намовляє малого. Мовляв, так вона діє через ревнощі, бо він уже має іншу жінку.
Усі «дитячі справи», які виносять на судовий розгляд, є надскладними, бо є доленосними. У нашому випадку орган опіки та піклування клопотав відібрати дитину від батька і віддати формально чужій жінці. Тобто фактично позбавити дитину її коріння. Останній постулат описано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Савіни проти України»: «Хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв’язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин».
Чи є у справі Василька ось такі виняткові обставини? На суді хлопчик повторював раз у раз, що не хоче жити з батьком, і що не вірить у його батьківську любов. За сім місяців, що він проживає з мамою, батько жодного разу не приїхав, а також нічого йому не купив, хоча отримує пенсію з втрати годувальника.
Чи є позиція дитини для суду вирішальною? За національною правовою практикою, дитину, яка може висловити свою думку, мають вислухати у вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі під час вирішення спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
У справі Василька суди першої та апеляційної інстанції дослухалися до позиції хлопчика і пристали на його бік.
Наразі справа у Верховному Суді. Якщо у касації підтвердять ці судові рішення, батько однаково не втратить шансів колись зріднитися з сином, бо йдеться про відібрання дитини, а не позбавлення батьківських прав. Хтозна, мине час, вгамуються емоції та пристрасті, і, може, усе налагодиться. Як-не-як цей чоловік по-своєму любить свою дитину, інакше б не вів такої затяжної судової війни. Й характеристику на нього видали у селі зовсім не погану.
