Сьогодні вся Україна святкує Стрітеня Господнє. Що це за свято читайте нижче.
Свято Стрітення Господнього було встановлене майже через 500 років після Різдва Христового.
У дні царювання імператора Юстиніана в останніх числах жовтня в Константинополі і в околицях відкрилася морова пошесть (чума) і лютувала так сильно, що зрештою вмирало до 10 тисяч осіб щодня. Подекуди вже не було кому ховати померлих. А в Антіохії понад те тривали жахливі землетруси: руйнувалися будинки і церкви, багато людей гинуло під їх руїнами.
Одному святому було одкровення, і щойно на другий день лютого (за старим стилем) почали всенічне бдіння з хресним ходом, землетрус припинився. Відразу зупинилася й чума.
Стрітення належить до числа Господніх свят, воно присвячене безпосередньо Христові, але за своїм богослужбовим змістом близьке до свят Богородичних. І в давнину розглядалося як свято, присвячене Матері Божій.
На іконі свята зображення Христа і Богородиці рівні за своєю значущістю: Богонемовля сидить на руках Богоприїмця Симеона, а той приймає Спасителя, уособлюючи виконаний Старий Завіт. Матір Божа, Яка вийшла на хресний шлях, віддає Свого Сина на порятунок світу.
Ікона висловлює цю подвійну природу свята — радість Стрітення і Страсну скорботу.
Про подію Стрітення, з нагоди якої встановлено свято, відомо з Євангелія від Луки.
На сороковий день після народження Христа, після закінчення днів законного очищення, Пречиста Богородиця разом з Йосифом Обручником та немовлям прийшла з Вифлеєма до Єрусалимського храму. За законом Мойсея, батьки повинні були приносити в храм для посвячення Богу своїх первістків (перших синів) на сороковий день після народження. При цьому покладалося в подяку Богу принести жертву.
На виконання закону Матір Божа з Йосифом і принесли Іісуса до храму, а для жертви принесли двох голубенят.
Слов’янське слово «Стрітення» перекладається як «зустріч». Стрітення — це зустріч людства в особі старця Симеона з Богом.
Симеон був чоловік праведний і благочестивий — за переказами, один з перекладачів Святого Письма з єврейської на грецьку мову, який засумнівався в словах книги пророка Ісаї, що Спаситель народиться від Діви. І тоді з’явився йому Ангел і сказав, що він не помре, поки своїми очима не побачить сповнення цього пророцтва.
Симеон довго чекав виконання обіцянки Божої: він жив близько 300 років. І ось у цей день з натхнення Духа Святого він прийшов у храм. І коли Марія з Йосифом принесли маленького Іісуса, Симеон узяв Його на руки і, славлячи Бога, сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм з миром, бо побачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед всіма народами, світло на просвіту язичникам і на славу народу Твого Ізраїля».
Йосиф і Матір Божа дивувалися словами Симеона. Симеон благословив їх і, звернувшись до Божої Матері, пророчив Їй про Богонемовля: «Ось, через Нього будуть сперечатися в народі: одні спасуться, а інші загинуть. А Тобі Самій зброя пройде душу».
Тут же, у храмі, була благочестива вдова Анна пророчиця, вісімдесяти чотирьох років, яка служила Богу постом і молитвою день і ніч усі довгі роки свого вдівства. І вона впізнала Спасителя і, підійшовши, славила Господа і розповідала про Нього всім у Єрусалимі.
Євангеліє від Луки (глава 2, 25-39).
Був тоді в Ієрусалимі чоловік, на ім’я Симеон. Він був муж праведний та побожний, що чекав утіхи Ізраїлевої, і Дух Святий був на ньому.
Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерті, доки не побачить Христа Господнього.
І прийшов він, натхненний Духом, у храм. І коли батьки принесли Немовля Ісуса, щоб виконати над Ним законний обряд, він взяв Його на руки, благословив Бога і сказав: нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля.
Йосиф же і Мати Його дивувалися сказаному про Нього. І благословив їх Симеон і сказав Марії, Матері Його: ось, лежить Цей на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання — і Тобі Самій меч пройде душу, — щоб відкрились помисли багатьох сердець.
Тут була також Анна пророчиця, дочка Фануїлова з коліна Асірова, яка досягла глибокої старості, проживши з чоловіком після свого дівоцтва сім років, вдова років вісімдесяти чотирьох, яка не відходила від храму, постом і молитвою служачи Богові день і ніч. Прийшовши в той час, вона славила Господа і говорила про Нього всім, хто чекав визволення в Ієрусалимі.
І коли виконали все за законом Господнім, повернулися до Галілеї, в місто своє Назарет.
(Цитата за виданням: Святе Євангеліє. — К.: Видавничий відділ УПЦ, 2011)
