На Кременеччині сім’я зробила зі старої кухні незвичний етно-музей.
Кожен елемент інтер’єру в колишній літній кухні родини Зарицьких викликає захоплення та цікавість. І не дарма, адже всі предмети, які є у цій тепер вже етно-хаті, автентичні, дуже давні і передавалися з покоління в покоління. А головний атрибут – піч, розмальовував сам господар, пан Микола.
Микола каже, що хата – це не музей-зібрання, а, швидше, спосіб життя, якого дотримуються всі члени його сім’ї. І не лише через популярність останнім часом інтер’єрів в українському стилі.
Така ідея виникла вже давно, а ось на саме перевтілення літньої кухні на хатину з українськими мотивами знадобилося близько півроку.
«Спершу ми змайстрували піч, потім привели стіни до ладу, білили їх, і тоді зайнялися облаштуванням інтер’єру», – розповідає Микола Зарицький.
Ззовні хату прикрашає тин, а всередині – багато речей, за допомогою яких можна дізнатися про побут й життя українців минулого століття. Це глеки, ложки, праска, ткані килимки, покривала на ліжку, вишиті рушники, подушки, прялка, нецьки, рублик, чавунні казанки. Ці речі є предметами щоденного вжитку.
Хатина справляє приємне враження, тут чисто й зразковий порядок, і хоч сім’я живе в іншому будинку, але в цій етно-хаті часто збирається з друзями й родичами.
«Цією хатою користуємося здебільшого на свята та влітку, цьогорічні Різдвяні свята провели саме тут, бо діти люблять тут бути», – зазначає чоловік. Сам інтер’єр доповнюють ікони, які є невід’ємним елементом й святинею віруючої родини.
Сім’я, створивши таку хату, намагалася відродити українські традиції й віднайти те, що було невиправдано забуто.
«Створили хату у стилі, який нам подобається і у якому живемо, наша сім’я любить співати українських пісень і дотримується усіх українських традицій», – розповідає Микола В’ячеславович.
Своїм дітям вони з дружиною також намагаються прищеплювати любов до усього українського.
«Всі речі є наявним прикладом того, як колись жилося нашим пращурам, і діти також мають це бачити», – додає пан Микола.
Для сім’ї важливо, щоб їх діти вміли жити українським життям: вміли прясти, вишивати, користуватися піччю й готувати українські страви. «Хочемо ще показати дітям як прясти вовну на прядці, щоб вони знали як колись жили і працювали люди», – розповідає чоловік.
Кожен елемент й предмет, який можна побачити в інтер’єрі, має свою історію. Наприклад, піч. Розмальована Миколою В’ячеславовичем петриківським розписом, який, як вважає, передає безмежну любов до рідного краю й милує око.
«Піч лише трішки розмальована, планую розмалювати її повністю, вже навіть віднайшов орнаменти, а зараз у ній ми печемо хліб», – каже господар.
Старовинне ліжко із дерев’яними бильцями, які розмальовані картинами стало також чудовим елементом в інтер’єрі. Його сім’я знайшла на горищі під час ремонту літньої кухні.
«В інтер’єрі з українськими мотивами доречніше було б бачити інше ліжко, але це також є досить цікавим, бо видно, що це ручна робота, припускаю, це ліжко ще XIX століття», – додає Микола Зарицький.
Майже всі предмети, які вмістила в собі одна кімната, є особистими речами пращурів сім’ї Зарицьких. Рушники вишивала прабабуся Миколи В’ячеславовича, стара праска та чавунні казанки також належали їй.
«А ось подушки вишивала ще бабуся моєї дружини», – каже чоловік. Такі речі як таці та рублики, також передавалися з покоління в покоління.
Прядка, яка зараз доповнює інтер’єр етно-хати і є предметом тогочасного побуту, віддала сім’ї Зарицьких їх сусідка.
Із старого посуду вціліли лише три глиняних глечики. У хаті чимало українського посуду, але вже сучасного виробництва. Частина різьбленого глиняного, а решта – майоліка. Чоловік розповідає, що із посуду найважче знайти ложки з петриківським розписом.
«Я дуже мало зустрічав таких людей, які користуються таким посудом, особливо ложками».
Коли у цій хаті холодно, сім’я бере український посуд й користується ним у тому помешканні, де живе постійно.
«Звісно, не всіма предметами, які є у хаті, користуємося, тому що немає на це потреби, наприклад, праска у нас є сучасна, а та, яка дісталася ще від прабабусі, є хорошим доповненням до інтер’єру й згадкою про колишні часи», – зазначає пан Микола.
А ось колишнім приладом для збиття масла сім’я користується й нині.
Всі знайомі та родичі сім’ї Зарицьких тішаться тому, що є така автентична хата і хочуть частіше приходити в гості. Зрештою, інтерес й бажання побувати тут, є не тільки у знайомих, а й у тих, які ще ніколи тут не бували, а чули лише з розповідей. Цією хатиною зацікавилися поляки, які приїжджали до нашого міста на екскурсію.
«Одна наша знайома розповіла про хату й поляки прийшли до нас, оглянули сам інтер’єр й ті предмети, які є у хаті. І хоч це не музей, але приємно, що для того, аби глибше пізнати життя нашого народу, приходять сюди. Ми будемо раді бачити усіх!», – каже Микола Зарицький.
Чоловік додає, що історію, так само як і буденне життя свого народу, потрібно вивчати не лише із книжок, а й з інших джерел. І такими джерелами можуть стати звичайні на перший погляд предмети побуту щоденного вжитку, посуд і навіть інтер’єр.
«Побільше б було таких людей, які прагнуть до українського, традиційного, і більше цінували старовинні речі, які відтворюють сторінки історії, а наші діти нехай розвиваються у сучасному руслі, але ніколи не забувають історії нашого народу і його життя», – додає наостанок Микола Зарицький.
Фото: Алла Ольшанська / Kremenets.City
