На Тернопільщині є подружжя, яке робить цікаві експерименти над посівальниками.
Не ті вже традиції сіяння, що колись були. Ми вставали вдосвіта, йшли до сусідів, стукали тихеееесенько в шибку (бо ж знали, в якій кімнаті сусід спить) і чемно чекали, коли засвітять світло. Потім бігли до дверей. До виступу мали кожен по віршику і повні торби пшениці. Сипали так, що вона летіла по всій хаті, інколи навіть потрапляла в тарілки, які ще стояли на столі з вечора. Але господиня не сердилася, а навпаки, усміхалася і кивала головою в такт нашому віршуванню. Потім нам давали по калачу, або сухарю і ми щасливі бігли назад додому. А в дома розказували батькам, як то ми сіяли і як всі нас уважно слухали, – пише ПроТе.
Тепер же ця традиція стала занадто комерційною. Діти, якщо й приходять, то вже не чекають від вас калачів, і не копійок, а 10, 20, а то й 50 гривень. Віршик розказують, як-небудь, аби відбути. Сумно. Цьогоріч вирішили з чоловіком зробити експеремент. Поряд із різдвяним віночком на дверях, повісили плакат із запрошенням: “Запрошуємо засіяти до нашої хати. Для вас є солодке печиво і гарячий шоколад. Грошей не даємо”. Засвітили по всіх вікнах світло і стали чекати. Кілька разів чули, як гавкав собака, хтось відходив до дверей, але потім було тихо. Ми вже втратили всяку надію, коли під обід прийшов сусідський 5-річний хлопчик, якого привів тато.
Розказав віршика, посипав зернят і ми вручили йому цілий пакет цукерків, печива і мандаринок. Надіємося, малому посівальнику буде солодко.
