Молода Уляна Науменко має дивовижне хобі – дівчина шиє подушки з тканини, на якій руками малює незвичні узори.
Перша подушка — для синочка
— Попри те, що за освітою я економіст, рукоділля завжди було мені до душі, — розповідає пані Уляна. — Кожну вільну хвилину намагалася щось якщо не шити, то плести, іноді і сережки собі роблю, і макраме пробувала, тепер уже важко й згадати усе те…
Я ніде спеціально не вчилася, як правильно тримати голку з ниткою. Навчила і надихнула своїм прикладом мама, котра мені у дитинстві плела та шила різного роду одяг. У непрості 90-ті завдяки її вмілим рукам я мала ексклюзивний гардероб… (Сміється — авт.) Не дивно, що улюбленим предметом у школі у мене було трудове навчання, в 11-ому класі я навіть перемогла на міській олімпіаді з цієї дисципліни! Згодом, уже будучи студенткою, всерйоз захопилася плетінням… Проте «суворі» робочі будні (працювала кредитним інспектором та менеджером з продажу металопрокату) залишали небагато часу й можливості для творчості. Сповна взялася за рукоділля аж тоді, коли пішла у декретну відпустку. Першу декоративну подушку з «мультяшним» героєм пошила для маленького синочка, а далі уже пішло-поїхало… Апетит я-а-ак прийшов під час «їжі»! (Сміється — авт.) Коли почала займатися декоративними подушками, то якраз і згадала Сковороду і його «сродну працю»… Вірю, що коли людина робить те, що любить, то їй допомагає Всесвіт і успіх рано чи пізно прийде.
«Постіль українця» — до Італії та Німеччини
— У пошитті самої подушки, — каже жінка, — на перший погляд немає нічого складного: тканина, наповнювач, чотири стіжки… Але це тільки на перший погляд. Насправді потрібно чимало: рівно відміряти, врізати, зшити, запрасувати, наповнити, зважити, застрочити… Зазвичай роблю все поопераційно. Згадую уроки історії середніх класів, де ми вивчали, як у середньовіччі винайшли спеціалізацію виробництва і тим підвищили продуктивність праці… (Сміється — авт.) Щоб швидше все робити, то один день нарізаю тканину на подушки, інший суто наповнюю, потім шию тільки наволочки. Такий от «секрет фірми».
Найкопіткіша робота — це та, де багато ручної праці. Багато часу також іде на створення нових ескізів, підбір тканин, щоб компанувалися між собою. Одна з моїх улюблених технік, і саме з неї я починала, — це аплікація. Кожна деталь зображення окремо вирізається і потім в певній послідовності пришивається на фонове полотно. Тоді відчуваю себе художником, що малює тканиною. Саме в цій техніці був створений мій «хіт» – дитячі подушечки зі Свинкою Пеппою, які так полюбилися діткам. На створення такої подушки іде цілий день.
А найбільше запам’яталася одна з перших моїх робіт – величезна сімейна подушка 50х110 см, яку замовили як подарунок для англо-української пари. На ній був напис з прізвищем молодят на фоні прапорів України і Британії.
Але не подушками єдиними: торік шила постільну білизну для дівчинки-українки, яка разом з мамою живе в Італії. Мама писала, що донечка дуже пишається тим, що українка, от я і придумала пошити для неї «Постіль українця». Комплект був у жовто-блакитних кольорах, а на подушечці я зробила аплікацію дівчини-українки. Згодом ще одна «Постіль українця» поїхала до Німеччини — теж у подарунок до нашої маленької емігрантки. Але загалом я не дуже акцентуюся на «географії мандрів» моїх виробів. Мені приємно, коли мої вироби можуть собі дозволити купити чи замовити прості українці. Були замовлення, які їхали в Європу як подарунки: мені у них приємний сам факт, що десь за тисячі кілометрів на ікеївському дивані лежить моя подушка (Сміється — авт.), але орієнтуюся на платоспроможність співвітчизників, чи, точніше, співвітчизниць, які не можуть встояти перед усякими текстильними красотами. (Сміється — авт.) Ну, є в нас, жінок, така слабкість, погодьтесь… Подушок же потрібно чимало: для себе, для дітей, у подарунок, на свята і просто…
Для сну і… для душі!
— Третину свого життя людина проводить уві сні, тому, як не крути, а подушку треба обрати до тіла і до душі… Але постійно спостерігаю за тенденціями у своїй сфері, читаю статті, переглядаю фото інтер’єрів, навіть коли на дозвіллі дивлюся фільми, то звертаю увагу на подушки (Сміється — авт.) Буває, що якусь цікаву ідею почерпну з інтернету, — розповідає жінка, — але ніколи не роблю копій з чужих робіт, хіба що замовник на цьому наполягає. Стараюся сама творити, іноді ідеї спати не дають… Мені простіше зробити щось своє, аніж відтворити вже готове.
На щастя, епоха дефіциту далеко за горами і ми можемо собі дозволити поєднувати практичність і красу. Працюю переважно з натуральними тканинами, тому подушки, постелі підходять за складом навіть немовлятам. Нині працюю з польською тканиною. Вона якісна, має надзвичайно велику кількість принтів і море можливостей для комбінації, — як у нас кажуть, «до кольОру, до вибОру». Іноді бачу тканину і створюю до неї аплікацію… Часто також беру тканину ПАТ «Текстерно». Вітчизняна тканина теж хорошої якості і ціни не «кусаються».
Працюю вдома і дім уже перетворюється у творчу майстерню. Це зручно, бо ж домашніх обов’язків ніхто не відміняв, і, працюючи вдома, не потрібно багато часу, щоб переключитися від однієї справи до іншої. Узагалі ж раніше я просто мріяла, щоб хобі перетворити на роботу, а нині уже близька до здійснення цієї мрії… Мрію мати свій магазин-майстерню, де я буду шити і одразу люди зможуть заходити і дивитися роботи. Там буде велике панорамне вікно і можна буде з вулиці спостерігати, як створюються подушки. (А поки що переглянути та замовити вироби пані Уляни можна тут: https://www.facebook.com/groups/home.decor.te/?ref=br_rs)
Мені цікаво працювати з різними матеріалами, у різних напрямках, використовувати різні тканини та техніки. Так цікавіше і так виникають та розвиваються цікаві ідеї. Хочу пробувати нове, нестандартне, і щоб у добі було більше годин (Сміється— авт.)!
Джерело: НОВА Тернопільська газета
This website uses cookies.
