Виховувати донечку з аутизмом не завжди просто, зізнається тернополянка Надія Мельник. Однак вона ніколи не перестає вірити в те, що стан Іринки покращиться, і вона знайде своє місце під сонцем у цьому житті.
Життя кольорове попри всі труднощі, із якими нам доводиться зустрічатися.
До Міжнародного дня захисту інвалідів – 3 грудня – «RIA плюс» підготувала соціальну акцію – цикл мотиваційних публікацій про те, як живуть особливі дітки, яких успіхів вони досягають завдяки підтримці рідних і небайдужих людей.
Іринка Мельник – особлива дівчинка. Коли вона народилася, то мама дуже тішилася, адже для неї то була довгоочікувана дитина. Надія Мельник не знає, що стало причиною того, що в доні є така особливість. Вагітність протікала нормально. Лише останній місяць перед пологами жінка лежала на збереженні через високий тиск. А потім були стрімку пологи…І доня з’явилася на світ. З часом лікарі помітили у дівчинки затримку розвитку.
– Вона набагато пізніше від інших дітей почала сідати, перші кроки зробила лише у півтора рочки, – розповідає тернополянка. – До чотирьох років нам ставили різні діагнози, ми стояли на обліку у невропатолога, а потім вже – і психіатра. Я підозрювала, що в донечки може бути аутизм, але ніхто з місцевих спеціалістів це не підтвердив.
Діагноз встановили у 6 років
Коли Ірі виповнилося 6 рочків, мама повезла її на консультацію у столицю. Медики встановили діагноз: «Атиповий аутизм» (на відміну від класичної форми аутизму, атиповий розлад носить дещо інший характер. Дитина має більш високий рівень інтелектуального розвитку, простіше адаптується в суспільстві і на перший погляд виглядає цілком нормальною – прим. авт.). Така форма психічного розладу може проявлятися значно пізніше, навіть у підлітковому віці.
– Моя Іра незвичайна, але вона дуже любить людей, вона не замкнута в собі, як то люди з аутизмом, навпаки – життєрадісна, комунікабельна, любить спілкуватися, – наголошує співрозмовниця.
За її словами, колись про те, як виховувати таких особливих дітей було мало що відомо. Справжнім рятівнім місточком для їхньої сім’ї стала громадська організація «Центр сприяння дітям з синдромом Дауна «БебіКо для нас
– Ми прийшли туди, коли доні було чотири рочки, пам’ятаю, як вона ще в підгузку ледве піднімала ніжки по сходам, – продовжує пані Надія. – Керівник і викладач Ольга Гордієнко навчає дітей за методом Домана. Вони нам дуже допомогли. У сім рочків Іра вже знала букви та вміла читати. Дуже допомогли нам заняття в міському та обласному центрах соціальної реабілітації дітей-інвалідів, спілці батьків дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності «Дзвіночки». Хочу подякувати всім, адже насправді батьки переживають стрес, коли дізнаються що їхня дитина інакша.
Подобається музика і танці
Надія Мельник розповідає, що медикаментозно аутизм не лікується. Тож вона робить ставки на правильний педагогічний підхід та виховання своєї дитини, водить її в різні центри розвитку, консультується зі спеціалістами, які працюють з особливими дітками.
– На вихідних ми побували в Українському домі «Перемога», там якраз презентували роботу театрального гуртка. Маю надію, що донечка знайде там своє місце. Вона в мене дуже музична, має гарний голос. Виконує будь-які пісні – від «Віа Гри» до Леді Гаги, – посміхаючись додає співрозмовниця. – Вона досить артистична. А як чує музику, з нею ніби щось робиться. Вона легко запам’ятовує тексти, навіть англійською мовою.
Будучи аутистом, Іринка досить легко знаходить спільну мову з іншими людьми. Оскільки пані Надія сама виховувала доньку, мусила рано вийти на роботу, аби заробляти кошти. За дівчинкою в той час доглядали няні.
– Три з половиню роки за донею пильнував тернопільський музикант Микола Ілик, – розповідає жінка. – Завдяки йому Іра дуже соціалізувалася. Коля водив її на всі музичні заходи, репетиції. Донька просто сяяла від щастя, вона і зараз дуже часто його згадує. Щиро вдячна Миколі за всі його старання та допомогу.
Іринка вже навчається у 5-А класі Тернопільської спеціалізованої загальноосвітньої школи Тернопільської міськради. Наука не дуже легко їй дається, але мама з того приводу не сумує. Головне, щоб доня була здоровою і щасливою. Дівчинка не говорить з оточуючими, хоча розуміє всі слова.
«Дякую Богу за дитину»
П’ятикласниця, за словами мами, може годинами займатися улюбленою справами: малювати на кінетичному піску, складати іграшки, гратися з косметикою. Ще вона обожнює дивитися, як падає дощ чи сніг. Любить мандрівки – на море, у гори. Дуже їй подобається ходити в ресторани.
– Донька страшенно боїться тварин, при чому, чим менша тварина, тим більший страх вона у неї викликає. Тому хочу попрацювати над тим, аби позбутися такої фобії, – наголошує жінка.
Не дивлячись на те, що дівчинка має особливість, пані Надія дуже щаслива, бо має донечку. Вона оптиміст і сподівається, що її кровинка знайде своє місце під сонцем.
– Медицина та освіта не стоять на місці, нові методики допомагають особливим діткам повноцінно розвиватися, – зауважує вона. – Я впевнена, що у моєї донечки все буде добре. І щиро дякую Богу за цю дитину.
Чотири роки тому в Іринки з’явився братик Сашко. Пані Надія дуже хвилювалася, аби аутизм у доньки не прогресував. Але, на щастя, все обійшлося. Іринка дуже любить молодшого братика, а він – сестричку.
– Вона, коли приходить додому, одразу біжить у кімнату і шукає очима Сашу. Буває, Іра застібне бігунок в куртці, а про кнопки забуде, то братик біжить і допомагає їй. Дивлюсь на них, і аж сльози на очах виступають від щастя, – продовжує тернополянка. – Іринка в мене дуже чуттєва. Коли бачить, що я сумую, то біжить і показує, що треба робити посмішку на обличчі. З нею ми всі стаємо кращими.
Джерело: “20 хвилин”.
