Не знаю хто як, проте я марю Норвегією. Для мене це країна гір і снігів, полярного сяйва і… оленів. Дещо іншої думки про неї наш сьогоднішній герой тернополянин Владислав.
– І як швидко це здійснилося?
– Буквально роки за три. В Україні завершив навчання, отримав диплом програміста, підівчив мову та вирушив на пошуки щастя й нового життя.
– З чого це нове життя починалося?
– В першу чергу з вибору міста. Я їхав навмання, маючи при собі невелику валізу, диплом, перекладений на їх мову та завірений нотаріально, документи й деякі заощадження. Це була своєрідна авантюра, адже я розумів, що якщо почну тягнути з переїздом, то навряд чи він відбудеться. До того ж, батьки були проти, казали, що я нічого доброго там не знайду.
Я вирішив зупинитися у столиці – в Осло. По-перше, хоч це і найбільше в країні місто, воно дуже спокійне, майже таке як Тернопіль. По-друге, там було більше шансів знайти роботу, адже хто знає, чи програмування сильно розвинуте в менших містах (принаймні я того не знав, тому це й стало поштовхом).
По-третє, мені сподобалося саме місто, його оформлення тощо. Я був ще у кількох містечках і вони здалися мені аж занадто спокійними, у них можна було заснути.
– Що було по приїзді?
– Перший місяць я працював барменом і жив у маленькій кімнаті. Власник бару виявився дуже привітним і добрим. Він розповів про звичаї й особливості законів, про те, де мені можна знайти роботу за професією і навіть як залишитися тут офіційно. До того ж, завдяки цій роботі я добряче підівчив мову, адже вона дуже складна, як на мене, то навіть важча за англійську.
Я мав право перебувати у Норвегії офіційно лише 90 днів. Десь день на сороковий я вирішив брати бика за роги. Тут є одна компанія – філіал американської – яка займається написанням й тестуванням різних програм. Прийшов до них, напросився на зустріч до заступника керівника відділу й розказав йому свою ситуацію.
– І що? Ви виконали роботу?
– Я то вклався в дедлайн, але майже закінчився термін мого перебування. Офіційного перебування. У компанії за мою роботу не сказали нічого, проте керівник зауважив, що краще мені поїхати з країни й не порушувати закон, стаючи нелегалом.
Однак буквально через тиждень, як я повернувся на Батьківщину, мені зателефонував той керівник і запропонував офіційну роботу, а також допомогу з оформленням документів для отримання дозволу на проживання. Я залюбки погодився.
– І як воно, коли мрії здійснюються?
– Неймовірно! В дечому було важко. Хоч на роботі всі й говорять англійською, однак у повсякденному житті треба вчити норвезьку й говорити майже завжди нею. Я досі не можу її достеменно вивчити, деколи плутаю що і як має бути.
Важко було й з роботою. Там технології куди розвинутіші, багато чому довело вчитися з нуля, але з часом ставало легше. Як то кажуть, не такий страшний вовк, як про нього говорять.
– Чого Ви досягнули за стільки років?
– Зараз я керівник відділу. Купив машину, невеликий будиночок за містом, обзавівся сім’єю. З часом планую забрати сюди батьків, але вони чомусь вперто не хочуть їхати.
– Що Вам найбільше подобається в Норвегії?
– Полярне сяйво, клімат, люди, природа, оцей внутрішній спокій. З часом я полюбив рибалку, хоча раніше ніколи не розумів, нащо то сидіти як телепню біля води з палкою, намагаючись щось упіймати, коли це можна без проблем купити.
Взагалі Скандинавія дуже сильно відрізняється від слов’янських держав. Тут немає отієї зацикленості на матеріальному. Я не знаю, як доречно пояснити цю різницю, щоб ви й читачі зрозуміли.
– Скільки Ви заробляєте?
– Я не хотів би афішувати цю цифру. Скажу лише те, що з тих грошей можна забезпечити дружину, двох дітей, дещо вислати батькам і, навіть, відкласти на майбутнє.
– Плануєте повернутися в Україну?
– Хіба на кілька днів до батьків, або як екскурсовод для дружини й дітей. Знаєте, я тут досягнув успіху і яким би патріотом не був та як би не любив Батьківщину, але я не хочу жити в державі, у якій немає ладу, де кожен хоче побільше вкрасти, а влада не визнає війну, називаючи її «АТО».
Христина Слота, “Терноград”
This website uses cookies.
