Чи можна анулювати церковний шлюб? Міфи та реальність (відео)

Вінчання вважають одним із таїнств, чимось священним, що дається раз і на все життя. Проте трапляються випадки, коли його можна анулювати.

Про те, чи існує розлучення в Церкві, як функціонують церковні судові інституції з питань шлюбу розповів отець-каноніст Тарас Коцюба.

Будь-яке суспільство регулюють певні правила, які зберігають порядок. Так є і у Церкві. Закони, які діють у Церкві, не постають з нічого – їхньою основою є Божі заповіді, пізніше – певні рішення конкретних Соборів, думки отців Церкви, які впродовж історії зазнали «апробації» на істинність. Це – традиція, навіть тисячолітні правила. Ми можемо доповнювати норми, змінювати, але насамперед це тяглість звичаю, яку треба зберігати.

Подружжя – одне із семи Таїнств, і воно підлягає Божому праву, а не людському. Як для розуміння, так і при спробах тлумачення цього явища мусить бути присутня віра, яка допомагає розрізняти.

Традиція уділення Тайни зазнала еволюції: від самого початку священики не мали особливого права благословляти подружжя. Лише з восьмого століття вийшов указ, за яким подружжя тільки тоді визнавалось дійсним, коли його уділяв священик на очах свідків.

“Що Бог зв’язав, людина нехай не розділяє”. Сучасна людина шукає різних способів виправдати свої вчинки. У подружжі Бог благословляє двох осіб протилежної статі для життя у подружжі. Це шлях не лише радості та задоволення, але це і труднощі, виклики. Простіше при появі проблем сказати: це мені не підходить, треба шукати щось інше.

Таїнство Подружжя – це Таїнство дорослих. Ті люди, які приймають його, мусять бути готовими, зокрема до спільної відповідальності, спільного поборювання труднощів.

Подружжя може визнатися неправосильним, недійсним. Однак це може бути рішення лише компетентного судового органу після проведеного у певному порядку процесу.

Уневажнення – це не зовсім коректно. Швидше – визнання, ствердження недійсності. Людина, яка приходить, каже: я думаю, що мій шлюб є недійсний. І отець запитує про причини, причини як до вінчання, так і після. Бо шлюб недійсний, якщо причини були від самого початку, а не з’явились під час життя.

Все відбувається наступним чином: людина подає позовну скаргу, де пояснює свої причини. Ми надсилаємо цю позовну скаргу протилежній стороні, вислуховуємо іншу точку зору. Тоді зав’язується проблема, яку слід вирішити. Опісля відбувається слухання чоловіка, дружини, свідків, свою думку висловлюють психологи та інші спеціалісти. Потім справу передають зо захисника, який робить усе, щоб зберегти шлюб. Опісля судді колегіально приймають рішення ствердження шлюбу дійсним або ж недійсним.

Читайте також:  Уже майже 1900 українців спробували безвіз з ЄС: куди їдуть найчастіше

Кожне життя унікальне, але є певні правила, які перелічують причини визнання подружжя недійсним. Зосереджусь на двох канонах. Зокрема, є такий відомий канон 18, який говорить про здатність особи прийняти Таїнство подружжя. Тут передбачено три підоснови: або людина була психічно хвора, людина розуміла і була готова, але певні стереотипи не дозволяли їй зрозуміти – чоловік приховав свою залежність; людина не розуміла суті подружжя. Важливим є також канон, який говорить про симуляцію: люди приходять до церкви і кажуть “так”, однак це так і не має під собою правдивих основ: сказала “так”, бо весілля було уже підготоване, бо батько нареченої мав фінансові можливості допомогти.

Люди здебільшого не готові до Таїнства, а готові до юридичного акту, і так сприймають Таїнство Подружжя. Але людина не завжди готова до того, що відбудеться з нею у повсякденному житті. Ми не можемо знати, чи молодята витримають у доброму весь свій шлюб, але слід іти з вірою і з вірою витримувати дані обіцянки.

Щодо життя на віру: люди живуть, щоб спробувати. Що значить пробувати, доки пробувати? Ми можемо експериментувати, але тільки тоді, якщо не довіряємо Богові.

Церква робить певні зусилля, щоб допомогти людині, але не має якихось виконавчих механізмів чи міліції, щоб регулювати і щось не дозволяти людині. Церква пропонує знання, безліч можливостей, запрошуючи наречених на науки. І це лише вибір людини: користати чи не користати. Ініціатива – лише за кожним зокрема.

Проблема полягає у звиканні один до одного, коли перестаємо зауважити у подругові частину себе. Згадаймо, як вечеряли наші бабусі з дідусями – хтось міг закритись газетою чи планшетом? Ні, вони спілкувались, слухали один одного. Зараз спілкування майже немає. В чоловіка вимальовується стереотип дружини, якій тільки чогось треба, а в неї – байдужого чоловіка. Ми не спілкуємось у родинах.

 

12345 (Оцініть статтю)
Loading...

Автор: Redaktor

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *